План Вступ 1. Сучасні загальнолюдські принципи права. 1.1.Поняття «загальнолюдські принципи права». 1.2. Ознаки сучасних загальнолюдських (цивілізаційних) принципів права. 2. Проблеми впровадження сучасних загальнолюдських принципів права у внутрішньодержавну юридичну практику в Україні. Висновки Література
Вступ Загальнолюдські принципи права є універсальними правовими засадами без яких неможливе формування правової держави. Вони є одними з кращих досягнень людства. Будучи визнаними загальнолюдськими і закріплені в міжнародно-правових документах, ці принципи стають обов'язковими для всіх держав. На сьогодні дуже важливим є вирішення питання впровадження загальнолюдських принципів права у внутрішньодержавну юридичну практику України. Вирішення цього питання сприятиме розвитку нашої держави та правового регулювання зокрема. Проблематика загальнолюдських принципів права в юридичній науці малодосліджена, хоча у вітчизняній науковій літературі це питання ставилося, зокрема у працях Козюбри М.І. та проф. Рабіновича П.М. Метою даної роботи є виявлення загальних закономірностей функціонування сучасних загальнолюдських принципів права та визначення особливостей формування механізму їх впровадження в юридичну практику України. Для досягнення цієї мети були поставлені такі основні завдання: Охарактеризувати поняття «загальнолюдських принципів права»; Виявити основні ознаки та функції сучасних загальнолюдських принципів права; Дослідити юридичний механізм впровадження загальнолюдських принципів права у внутрішньодержавну юридичну практику України.
1. Сучасні загальнолюдські принципи права. 1.1.Поняття «загальнолюдські принципи права». Загальнолюдські принципи права вказують на рівень розвитку людства і повинні виступати універсальним критерієм становлення національних правових систем. Вони закріплені в документах і частково у внутрішньому законодавстві окремих держав. З точки зору юридичної природи загальнолюдські ( загально цивілізаційні ) принципи права є принципами позитивного права, які слід відрізняти від правових принципів як більш широкого поняття, яким охоплюються основні, визначальні правові ідеї. Разом з тим, правові принципи – це найперше принципи правової свідомості або доктрини, тоді як принципи права є загальнозначущими, нормативними, обов’язковими засадами, а їхнє здійснення гарантується державою [7, с. 202]. Тому варто зазначити , що поняття загальнолюдські принципи права та загальнолюдські правові принципи також не є тотожними, оскільки серед загальнолюдських принципів можна виділити як принципи права, так і принципи правової свідомості, доктрини (правові принципи), які не фіксовані у позитивному праві. Варто додати, що за своєю суттю загальнолюдські принципи права, як і будь-які інші, є нормативними засадами , визначають сутність і спрямованість правового регулювання. Вони випливають з природи права як соціального феномену, покликаного регулювати суспільні відносини, задаючи, як писав А. Мережко, найзагальніші параметри для розвитку і функціонування будь-якої системи права і всіх юридичних явищ [2, с. 40], а їхня сутність полягає у можливості задовольняти суспільні інтереси так , щоб це влаштовувало і окремих суб’єктів права, і суспільство в цілому. Загальнолюдські принципи права мають найвищий (максимально можливий) ступінь абстрактності, що дозволяє їм бути придатними для будь-якої системи права та виступати гнучким інструментом правової регламентації широкого спектру можливих ситуацій, які вирішуються за допомогою правових засобів, між будь-якими суб’єктами права. Загальнолюдські принципи права є основою формування як принципів міжнародного права, так і принципів права регіональних спільнот та принципів внутрішньодержавного (національного) права. Тому ці принципи виступають зв’язуючою ланкою між національними правовими системами різних держав, а також між національним і міжнародним правом; можуть слугувати інструментом зближення міжнародного і національного права, універсалізації правового регулювання у всесвітньому масштабі. Вони виступають орієнтирами для реформування національних правових систем в країнах, які бажають увійти у європейський правовий простір, в тому числі і в Україні. Наявний ступінь абстрактності цих принципів зумовлює їх конкретизацію відповідно до регіональних чи національних правових традицій, особливостей правової системи та сфери відносин, що регулюються. Статут Міжнародного Суду згідно зі ст. 38 (1) оперує категорією «загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями», які характерні лише для держав з демократичною і гуманістичною орієнтацією. При цьому буває досить важко з’ясувати, про які принципи йдеться: про принципи права, які визнаються усіма націями, більшістю держав, групою держав з демократичним режимом, чи про інші. Водночас прогресивна правова думка сформулювала такі загальні засади, які не можуть реалізуватися незалежно від принципів організації і функціонування всієї соціальної системи, включаючи і правову. До них належать принципи гуманізму, демократизму, справедливості, свободи, рівноправності та інші, тобто ті, без яких право не може функціонувати. Кожен з них знаходить свій вияв як у системі права в цілому, так і в окремих його галузях та інститутах. Отже, загальнолюдські принципи права – це зафіксовані у позитивному праві його універсальні нормативні засади, які напрацьовані людством як глобальною макроцивілізаційною системою, об'єктивно зумовлені потребами і рівнем розвитку людської цивілізації та втілюють її найкращі здобутки у правовій сфері, визначають сутність і спрямованість правового регулювання і придатні до застосування у будь-якій системі права[2].
1.2. Ознаки сучасних загальнолюдських (цивілізаційних) принципів права. До основних сучасних принципів права можна віднести: 1) принцип юридичної рівності однойменних суб’єктів; 2) принцип демократизму; 3) принцип справедливості; 4) принцип поваги і захисту основних прав людини. Принцип юридичної рівності означає, що до однойменних суб’єктів не можуть застосовуватись будь-які розрізнення, винятки, обмеження чи переваги з огляду на певні їхні властивості. Принцип рівності означає рівність усіх перед законом, рівність прав та обов'язків, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового та іншого становища, рівну відповідальність перед законом, рівний захист у суді[5]. Принцип рівності – усталена норма міжнародного права. Говорячи простою мовою, він вимагає, «щоб до однакових ситуацій підходили однаково, а до неоднакових ситуацій – по-різному», при цьому відмінності у відношенні повинні мати об'єктивні підстави та бути відповідними до переслідуваної мети. Принцип демократизму знаходить свій прояв у тому, що право та законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя: безпосередню та представницьку демократію. Ідея права полягає у прагненні окремої людини до відносності свободи від влади - державної, особистої і навіть народної. Тому в праві принцип демократизму проявляється шляхом закріплення в нормах правового становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади, в здійсненні правової політики, у створенні й удосконалення законодавства. Характерною рисою принципу демократизму є поєднання і взаємопов'язаність двох аспектів: внутрішньодержавного та міжнародно-правового. Принцип демократизму потребує, щоб міжнародний і внутрішній правопорядки спирались на загальні демократичні засади, оскільки лише на цій основі в наш час можна забезпечити необхідний рівень стабільності людської цивілізації. Демократичне і правове міжнародне співтовариство повинно складатися з демократичних і правових держав. Тому даний принцип зобов'язує держави забезпечити відповідність їх національних правових систем загальноприйнятим стандартам демократії. Розглядаючи принцип справедливості, видається доречним навести позицію відомого британського юриста Лорда Денніса Ллойда, котрий розрізняє формальну справедливість, яка втілена в принципі однакового підходу до однакових справ і передбачає наявність трьох умов існування норм, що приписують необхідну поведінку в конкретних умовах; їх загальний характер, тобто застосування до всіх і до кожного чи до певних категорій осіб, а не вибірково; і безпристрасність, тобто їх застосування без жодної дискримінації, примусу чи, навпаки, поблажок, та «реальну» справедливість, що передбачає, окрім трьох зазначених формальних атрибутів, також і справедливий зміст та досягається, на його думку, двома методами: по-перше, гнучкістю норм, що дозволяє судді чи іншому суб'єктові застосування права можливість у рамках встановлених норм враховувати існуючі в даному суспільстві цінності і завдяки цьому позитивно підходити до права, навіть якщо це не завжди визнається; по-друге, закріпленням певних фундаментальних принципів у законодавстві, зокрема, конституціях[1]. Цінність такого підходу полягає не тільки в тому, що він дозволяє зробити цілком відкритими принципи, покладені в основу правової системи, але і в тому, що він може зробити їх обов'язковими юридичними нормами, порушення котрих переслідується в законодавчому порядку. Принцип поваги і захисту основних прав людини передбачає, що в міжнародному і внутрішньому праві демократичних держав права людини розглядаються як вища правова цінність, а їх забезпечення є першочерговим обов’язком держави. Він передбачає, зокрема, позитивне зобов’язання держави закріпити фундаментальні права і свободи у вигляді правових норм в конституціях чи законах, в законодавчому порядку визначити механізм забезпечення та захисту цих прав і свобод, а також гарантувати їх судовий захист відповідно до встановленої законом процедури. При цьому законодавчі приписи повинні бути сформульовані достатньо чітко і зрозуміло, щоб громадяни мали змогу регулювати свою поведінку. Держава зобов’язана вживати усіх можливих заходів з метою запобігання порушень прав і свобод, в тому числі шляхом формування спеціальних інститутів. Загальнолюдським принципам права притаманні, принаймні, три групи ознак: по-перше, загальні ознаки, властиві для права як регулятора суспільних відносин, по-друге, ознаки, притаманні принципам права як особливому юридичному явищу, і, по-третє, специфічні ознаки, характерні лише для них, якими є універсальність, загальноцивілізаційна зумовленість, фіксація в міжнародних нормативно-правових актах та документах, найвищий ступінь абстрагування,визначеність. Усі ознаки загальнолюдських принципів права тісно переплітаються та взаємодоповнюються, «переходять» одна в одну, а деякі специфічні ознаки загальнолюдських принципів права «виростають» з ознак перших двох груп. Наприклад, загальноцивілізаційна зумовленість цих принципів права є проявом їх об'єктивної зумовленості та означає їх відповідність не просто характеру суспільних відносин, а сучасному світовому, наднаціональному, загальноцивілізаційному рівню розвитку людства. Фіксація загальнолюдських принципів у джерелах права є свідченням їх оформлення як явища правової реальності, їх переходу з явища правосвідомості у явище позитивного права. Можна виділити наступні способи матеріалізації загальнолюдських принципів права: 1. Закріплення у нормативно-правових актах: а) шляхом безпосереднього їх формулювання у нормах чи приписах права (текстуальне закріплення); б) шляхом виведення принципів права із змісту нормативно-правових актів (змістове закріплення); 2. Закріплення у міжнародно-правових договорах; 3. Фіксація в актах судових органів: а) актах органу конституційної юрисдикції; б) актах судів загальної юрисдикції; в) актах міжнародних судових органів; 4. В правовому звичаї, в тому числі і міжнародно-правовому. Форма вираження принципів у праві, як слушно зазначив В.Семенов, значною мірою залежить від різновиду того чи іншого принципу, зокрема від сфери його дії[3]. Оскільки загальнолюдські принципи права знаходять своє відображення та конкретизацію в усіх інших видах принципів права національної правової системи (загально-правових, міжгалузевих, галузевих принципах і принципах окремих інститутів), а також у принципах міжнародного права, тому їх зміст виражається в найрізноманітніших правових приписах та нормах, причому ступінь їх нормативної конкретизації в різних галузях неоднаковий. Зауважимо, що зафіксовані в нормативно-правових актах принципи права , не втрачаючи своєї засадничої функції, в той же час набувають нової якості - можуть виступати юридичною підставою для вирішення конкретних справ. Певні особливості принципів, зокрема: їх обов'язковість для всіх без винятку суб'єктів права; зворотна сила (на відміну від загальних правил дії правових норм у часі), яка дозволяє загальноцивілізаційним принципам права впливати на будь-яку норму, що була встановлена раніше, аніж був зафіксований текстуально сам принцип, аж до її скасування і невизнання пов'язаних з нею наслідків; можливість бути правовою основою для регулювання відносин при відсутності прямого регулювання, забезпеченість з боку окремих держав або груп держав чи міждержавних об'єднань - усі ці властивості дозволяють загальнолюдським принципам права претендувати на те, щоб зайняти особливе місце в системі джерел права. Універсальність загальнолюдських принципів права проявляється у їхній можливості впливати на всі правові явища, здатності регулювати будь-які правовідносини в усіх системах права і між будь-якими видами суб'єктів права. Дані принципи придатні до застосування в рамках будь-якої правової системи; вони виступають як найбільш загальні нормативні засади позитивного права незалежно від предмета регулювання чи суб'єктивного складу, а тому їх можна розглядати як універсальні критерії правового регулювання суспільних відносин. Високий ступінь узагальнення даних нормативних положень свідчить про багатоаспектність їх застосування та полегшує пристосування змісту права до можливих нових умов суспільного розвитку, полегшує реалізацію суб'єктами своїх прав без надмірної деталізації правових норм. Визначеність загальнолюдських принципів права проявляється у тому, що вони є основою формування як принципів міжнародного права, так і принципів національного (внутрішньодержавного) права, а також принципів права регіональних міждержавних об'єднань. Дані принципи визначають, по-перше, зміст усіх інших принципів «нижчого» рангу, а також норм права, які не повинні суперечити принципам; по-друге, сутність і спрямованість правового регулювання у будь-якій системі права. Основними функціями загальнолюдських принципів права є регулятивна, яка набуває практичного втілення в двох аспектах: констатуючо-статичному та творчо-динамічному; інтерпретаційна; координаційна (узгоджувальна); уніфікуюча; програмна (прогностична) [6].
3. Проблеми впровадження сучасних загальнолюдських принципів права у внутрішньодержавну юридичну практику в Україні. Загальнолюдські правові принципи та принципи права на сучасному етапі широко впроваджуються у внутрішньодержавну юридичну практику багатьох країн. Специфіка впровадження загальнолюдських принципів права в національне законодавство зумовлена юридичною природою загальнолюдських принципів права; особливостями їхньої фіксації в міжнародно-правових актах та документах; здатністю виступати для національної системи права як міжнародні універсальні і регіональні стандарти правового регулювання; менш жорсткою (порівняно з нормами права) регламентацією їхнього впровадження міжнародними універсальними чи регіональними спільнотами; багатоетапністю процесу їхнього впровадження. Суб’єктами впровадження є відповідні національні органи, які, як правило, уповноважені приймати рішення з найважливіших питань суспільного життя і видавати нормативно-правові акти; оцінювати стан внутрішнього законодавства, судових і адміністративних рішень в світлі положень міжнародно-правових актів і документів, в яких зафіксовані загальнолюдські принципи права; пропонувати відповідним органам консультативні висновки з широкого кола питань їхньої компетенції; консультувати, підтримувати, координувати тих, хто працює в даній галузі; контролювати практичне застосування зроблених ним рекомендацій і висновків; поширювати знання і інформацію та ін. Ступінь та повнота впровадження загальнолюдських принципів права у національну систему законодавства передусім залежать від наявного механізму впровадження цих принципів як сукупності певних юридичних засобів по введенню загальнолюдських принципів права в національну юридичну практику з метою забезпечення їхнього правового впливу на суспільні відносини. Механізм впровадження загальнолюдських принципів права може бути вироблений як на національному рівні, так і запропонований міжнародною спільнотою та приведений до національних умов шляхом врахування внутрішньодержавної специфіки. Так, загальнолюдські принципи права, які є загальновизнаними, тобто визнані більшістю суб’єктів міжнародного права передбаченими у міжнародному праві способами, можуть бути впроваджені в національне законодавство через принципи міжнародного права. Загальнолюдські принципи права, які закріплені у судових прецедентах, зокрема, рішеннях Міжнародного Суду ООН, Європейського Суду з прав людини та Суду ЄС можуть впроваджуватись у внутрішню державну юридичну практику національними органами судочинства, зокрема, органами конституційної юрисдикції. Засобами впровадження є нормативно-правові акти та інші джерела позитивного права, у яких закріплені загальнолюдські принципи права, акти тлумачення права, правозастосувальні акти, а також певні юридичні процедури. Процедура впровадження загальнолюдських принципів права в національне законодавство – це порядок уведення у дію, у практику, запровадження, укорінення в національній системі законодавства універсальних нормативних засад права, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання. Така процедура є одним з видів юридичної процедури, що охоплює певні способи впровадження і складається з відповідних стадій, якими є правотворча, правотлумачна та правозастосовча. Особливо важливу роль відіграє внутрішньодержавна правотворчість, в ході якої відбувається моделювання відносин, що потребують нормативного регламентування. Саме на цій стадії відбувається впровадження загальнолюдських принципів права у національне законодавство та їх конкретизація відповідно до умов національного права. Розглядаючи питання впровадження загальнолюдських правових принципів в національну юридичну практику, необхідно врахувати відсутність в них власної зовнішньої форми, що призвело до їх закріплення у найрізноманітніших міжнародно-правових актах та документах: багатосторонніх конвенціях,рішеннях міжнародних судових органів тощо, які, до того ж водночас є джерелами міжнародного права. Це призводить до того, що загальнолюдські принципи права, по-перше, конкретизуються в принципах міжнародного права, де їхній зміст набув найповнішого розкриття; по-друге, через міжнародне право їх впровадження у внутрішньодержавну юридичну практику є найефективнішим. Способи ж впровадження найперше залежатимуть від національних правових традицій. Особливість впровадження загальнолюдських принципів права як універсальних нормативних засад, що визначають зміст і направленість правового регулювання, в національне законодавство полягає також у багатоетапності процесу їх втілення. Зауважимо, що загальнолюдські принципи права в національне законодавство впроваджуються перед усім через загальні (загальноправові) принципи національного права. Окрім того, перш ніж досягнути регулятивного чи охоронного ефекту, принципи права у більшості випадків повинні бути переведені на рівень нормативних приписів, які безпосередньо визначають права і обов’язки суб’єктів. Це здійснюється насамперед шляхом правотворчої, а в необхідних випадках і правороз’яснювальної деталізації. Механізми переведення таких засад у конкретний зміст суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, є багатоманітні: конкретизація закону в підзаконних нормативних актах;роз’яснення норм закону в актах офіційного тлумачення; процесуальні норми, що регулюють процедури прийняття, застосування і виконання закону; різноманітні акти застосування норм права; сюди ж відноситься діяльність державних органів з підготовки і прийняття правових актів. Наступним етапом є втілення нормативних засад у практиці реальних правових відносин через акти дотримання, виконання, використання права. Кожна держава, перед якою постало питання про впровадження загальнолюдських принципів права в національну систему права, повинна розробити певну процедуру такого впровадження. Як офіційно встановлений чи узвичаєний порядок здійснення, виконання чи оформлення чого-небудь, процедура впровадження загальнолюдських принципів права в національне законодавство буде репрезентувати порядок уведення у дію, у практику, запровадження, укорінення в національній системі законодавства універсальних нормативних засад права, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання.
Висновки Загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права є принципами позитивного права, а отже, його універсальними нормативними засадами, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання. Загальнолюдські принципи права – юридичної рівності однойменних суб’єктів, демократизму, справедливості та принцип поваги і захисту прав людини, які виступають для України міжнародними стандартами впровадження, на даний час вже одержали необхідну конкретизацію у Конституції та Законах України, а також застосування Конституційним Судом України. Механізм впровадження загальнолюдських принципів права в Україні має низку особливостей, які зумовлені характером принципів права, а тому при фіксації їх в окремих статтях законів України необхідно відтворити елементи їх змісту, конкретизувати зміст загальнолюдських принципів права стосовно галузевих правовідносин. При необхідності доцільною є їх інтерпретація. При впровадженні загальнолюдських принципів права в юридичну практику України важливим є вивчення зарубіжного досвіду впровадження цих принципів права; дослідження тієї обставини, які саме з загальнолюдських принципів права виступають для України міжнародними стандартами впровадження; врахування особливостей юридичної природи самих загальнолюдських принципів права як фундаментальних нормативних засад та їх властивостей; врахування того, що принципи права не мають своєї зовнішньої форми (джерела), а також особливостей правової системи України .
Література: 1. Деннис Ллойд. Идея права/ Пер. с англ. М.А.Юмашева, Ю.М.Юмашева, научный реда-ктор Ю.М.Юмашев - М.: ЮГОНА, 2002. - С. 133-156. 2. Мережко А.А. Lex mercatoria: теория и принципы транснаціонального торгового права. – К.: Таксон, 1999. 3. . Рабінович П.М. Загальна теорія права та держави: Конспект лекцій. - С.47. 4. Семенов В.М. Понятие и система принципов советского гражданского процессуального права/ Сб. учен, трудов Свердловского юрид. ин-та. Вып. 2. - Свердловск, 1964. - С. 189. 5. Скакун 6. Фулей Т., Загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права: деякі теоретичні аспекти // Право України. – 2003.- №7. 7. Явич Л.С. Право развитого социалистического общества. Сущность и принципы. – М., Юрид. лит-ра, 1978.- С.224.
