План Вступ 1. Поняття держави і права та їх взаємне поєднання. 2. Теорія держави і права. 3. Галузеві юридичні науки. 4. Взаємовідносини теорії держави і права і галузевих юридичних наук. Висновки Література Вступ Проблеми виникнення, природи, сутності держави і права, їх функціонування ролі і значення в житті суспільства, взаємовідносини теорії держави і права з галузевими юридичними науками відносяться до числа найскладніших і ключових. Теоретичне осмислення й усвідомлення цих проблем – необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Метою даної наукової роботи є заглиблюючись у теорію держави і права, здобути нові теоретичні знання і практичні навики юридичної науки, тим самим збагатити свій світогляд майбутнього юриста, збагатити правову культуру. Для досягнення цієї мети були поставленні такі завдання: • дати загальну характеристику поняттю “держава”, як суспільно-політичному явищу; • розглянути основні концепції державорозуміння, які поширені в соціально-політичній та державно-правовій думці; • визначити основні ознаки держави; • дати визначення поняттю “права”; • визначити основні ознаки права; • дати визначення поняттю “теорія держави і права”; • визначити основні функції теорії держави і права та охарактеризувати їх; • розглянути галузеві юридичні науки; • дослідити взаємовідносини теорії держави і права; • сформулювати висновки.
1. Поняття держави і права та їх взаємне поєднання. Для початку, щоб дати визначення поняттю “теорії держави і права”, потрібно з’ясувати, що таке сама держава, її поняття, що таке право, їх взаємне поєднання. Термін “держава”: ми зустрічаємо дуже часто в засобах масової інформації та побуті. Протягом тривалого історичного періоду були різні визначення цього поняття і його зміст часто мінявся. Скажімо, французький король Людовік XIV ототожнював державу із своєю верховною владою і говорив, що «держава - це я». Він мав певну рацію, оскільки вся вища влада належала йому, але ототожнювати владу одного монарха з державою не можна. В колишньому СРСР вживався термін (він був і лозунгом): «Держава - це ми». Державу ототожнювали з усім народом. Хоча народ і громадяни дуже тісно пов'язані з державою, але ототожнювати їх неправильно. В. І. Ленін визначав державу як машину для придушення одного класу іншим [5-6]. Так засновник нормативізму Г.Кельзен виділив 4 значення поняття “держава”: - в юридичному значенні: держава може бути представлена як юридична особа, що вирізняється правовим порядком; - в соціологічному значенні: держава розглядається як “соціологічна спільність”, “соціологічна реальність, яка існує незалежно від її правового порядку і правової реальності”; - в природничому значенні: держава розглядається як певний живий. “природний організм”, “форма соціальної біології”; - в політичному значенні: держава є політичною організацією, яка встановлює “порядок використання сили, оскільки володіє монополією на застосування сили”. Отже, для того щоб охарактеризувати поняття “держава” потрібно визначити ознаки, за якими держава відрізняється від усіх інших соціальних явищ. Це: • наявність території (певної матеріальної бази, заключної в певні кордони); • наявність населення; • наявність спеціального апарату управління, при цьому апарат управління є специфічна група населення; • наявність суверенітету; • наявність системи фінансового контролю та оподаткування; • здатність видавати юридичні норми ( встановлювати правила поведінки суб’єктів ); • наявність національної символіки. З цього можна зробити висновок, що держава – це суверенна, політико-територіальна організація суспільства, наділена владою, яка за допомогою державного апарату та юридичних норм регулює суспільні відносини. Держава є найбільш важливим інститутом політичної системи суспільства. Її важливість визначається максимальною концентрацією в її руках ресурсів, що дозволяють державі впливати на соціальні зміни. Що ж таке право? Право у повсякденному житті людей пов'язується з вирішенням їхніх практичних справ, конфліктів, узгодженням інтересів різних груп людей. Воно виражається і реалізується у законах, урядових постановах, указах президента, адміністративних та судових рішеннях, адвокатських документах та інших актах законотворчих і правозастосовчих органів держави. Право впливає на всі сфери функціонування суспільства і життя його індивідів. Цей інститут, маючи фундаментальне, доленосне значення для людей, їхніх спільностей, об'єднань, привертав велику увагу визначних діячів у сфері політики, науки, мистецтва, мислителів різних країн і народів протягом тисячолітньої історії розвитку цивілізації. Сутність та вартісність права висвітлені у численних працях вчених-юристів. Вони вважають, що право - це історично обумовлена людською свободою динамічна рівновага між особистим інтересом і суспільною необхідністю. Право у загальносоціальному відношенні - це певні можливості суб'єктів суспільного життя, які об'єктивно зумовлені рівнем розвитку суспільства. Право — це система загальнообов'язкових формально визначених, гарантованих, встановлених або санкціонованих державою норм (правил поведінки), які виражають волю домінуючої частини населення соціально-неоднорідного суспільства, встановлюють права й обов'язки учасників правовідносин і спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також до загальносоціальних потреб і забезпечуються державою. Повніше визначення сутності права дав учений-юрист С. С. Алексеев: “ Право - це система норм, виражених у законах, інших визнаних державою джерелах, що є загальнообов'язковим, нормативно-державним критерієм правомірно дозволеної (а також забороненої, рекомендованої) поведінки”.[2] Твердження про те, що право відірване від держави, привело до виникнення різноманітних концепцій праворозуміння: природного права, позитивного права, права реалістичного, психологічного тощо. Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поділяють на об'єктивне і суб'єктивне. Юридичним об'єктивним правом називають систему всіх правових приписів, що встановлені, охороняються, захищаються державою, мають загальнообов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права. Юридичне суб'єктивне право - певні можливості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні. До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держави можна віднести такі: - право - це система правових норм; - це правила поведінки загального характеру; - ці правила мають загальнообов'язковий характер; - вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права; - формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права; - установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами; - у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми; - правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя [3.1.]. Отже, враховуючи вищенаведені ознаки, можна сформулювати дефініцію: право - це оформлена в офіційних джерелах і гарантована державою єдина в масштабі суспільства нормативна система, покликана регулювати соціальне значиму поведінку учасників суспільного процесу на основі встановлення рівноваги інтересів, узгодження волевиявлення і правових вимог для всіх верств населення [2]. Право тісно пов'язано з державою. Лише завдяки державі реалізуються такі властивості права, як загальність, здатність вносити одноманітність у суспільні відносини, досягати визначеності, точності в самому змісті цих відносин, бути стабілізуючим соціальним фактором і водночас гарантувати реалізацію закріплених у юридичних нормах програм поведінки. Водночас право може виступати як організуючий фактор і щодо самої держави, дозволяє встановити тверді, постійні правові та організаційні основи її функціонування, визначити найраціональніші форми здійснення державної влади, строго і точно регламентувати компетенцію державних органів, їхні відносини між собою і з громадянами[4]. У взаємодії з державою право є потужним регулятивним феноменом, який набув відносної самостійності, відірвався від безпосередніх причин, що його породили, існує вже як такий. Право виступає головним засобом самоорганізації суспільства, відособлення особистості від суспільства, втілення в життя людських цінностей, гарантування прав і свобод особи [5]. 2. Теорія держави і права. Теорія держави і права є основою юридичної науки. Теорія держави і права – це система знань про загальні закономірності права та держави, про їхню сутність, призначення, виникнення та функціонування. Метою науки є одержання, оновлення та поглиблення узагальнених, достовірних знань про державу і право, а також виявлення глибинних зв'язків між державно-правовими та іншими суспільними явищами .[6] Вона досліджує загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, виробляє свою систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є самостійною юридичною наукою в системі юридичних наук, що має для цих наук загальнотеоретичне і методологічне значення. [7] Головне призначення теорії держави і права полягає у пізнанні державно-правової дійсності та відповідних процесів, що відбуваються у суспільстві. Як найбільш абстрактна наука теорія держави і права виконує особливі функції. Вона вивчає дійсність глибше порівняно з галузевими та іншими юридичними науками, внаслідок чого має можливість розробляти загальнотеоретичні принципи стосовно держави і права у цілому, які надають юридичній науці логічної цілісності. Теорія держави і права має досить широкий спектр дослідно-функціональних можливостей. У науковій і навчальній юридичній літературі називається різна кількість її функцій, не у всіх друкованих джерелах відповідні функції мають ідентичні назви. Функціональна роздробленість може пояснюватись множинністю явищ, які досліджуються. Але найважливіше місце посідають її основні функції : • констатаційна (вивчення самого діючого права у аспекті його існування, з'ясування змісту чинних законів тощо); • інтерпретаційна (не тільки пізнає, а й пояснює предмет, розкриває причини явищ і подій); • онтологічна (вона поєднує констатаційну та інтерпретаційну функції. Її суть полягає в об'єктивному розкритті існуючої реальності, поясненні її такою, якою вона є); • евристична (вивчає закономірності, які виникли у процесі розвитку предмета науки) ; • гносеологічна (виконуючи гносеологічну функцію, теорія держави і права виробляє теоретичні конструкції та методи, чим сприяє розвитку правового пізнання сутності, змісту та форм держави і права, а також інших, органічно пов'язаних з державою і правом, явищ і процесів); • аксіологічна (спрямована на дослідження сфери сущого та ціннісного, категорій «закон» (позитивне право) і «держава» у всіх їх фактичних проявах та вимірах, в усьому їх реальному існуванні); • методологічна (узагальнюючи державно-правову практику, вона формулює ідеї і висновки, які мають принципове значення для юридичної науки та практики); • політична або політико-управлінська (розроблення з урахуванням вимог часу та об'єктивних потреб дійсності принципів реформування як держави і права у цілому, так і окремих їх установ та інститутів, що здійснюється на основі виявлених закономірностей суспільного розвитку, а також визначення перспективних шляхів розвитку держави і права, державного апарату та законодавства); • практично-організаторська або практично-прикладна (визначаючи перспективу розвитку держави і права, розробляючи засоби та методи перетворення державно-правових інститутів, практичного функціонування державного апарату, застосування норм права, зміцнення законності і правопорядку, теорія держави і права виконує цю функцію); • ідеологічна (вона базується на самій суті теоретичного мислення, реалізує себе як необхідна творча субстанція у прогресивних процесах творення державно-правового життя та впливає на суспільне життя і поведінку людей не тільки через державно-правові постулати, структури та інститути, а й безпосередньо як ідеологічний чинник, як ідея для керівництва до дії, у тому числі у справі додержання, виконання і застосування правових норм та принципів); • прогностична (гіпотези про подальший розвиток держави і права, істинність яких завжди перевіряється практикою) .[8] 3. Галузеві юридичні науки. Весь комплекс юридичних наук, за досить устояною в науці схемою, поділяється на три великі групи: фундаментальні історико-теоретичні, галузеві і спеціальні юридичні науки. В цій роботі ми детальніше зупинимось на галузевих юридичних науках. Галузеві юридичні науки вивчають певні державно-правові явища (правовідносини, правопорушення тощо) з точки зору характеристик, властивих даним явищам у конкретних сферах правового і державного життя[14]. До галузевих юридичних наук належать: 1. Конституційне право. Конституційне право України - провідна галузь права України. Вона являє собою систему правових норм, що регулюють відносини народовладдя. Через них забезпечується організаційна й функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні[3.2]. 2. Адміністративне право — галузь права, яка об'єднує юридичні норми, що регулюють відносини як між державними органами в процесі їхньої виконавчої і розпорядчої діяльності, так і між ними та громадськими організаціями й громадянами. Регулює суспільні відносини, які виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Адміністративне право регламентує як взаємини державних органів між собою, так і їх відносини з громадянами [9]. 3. Фінансове право. Фінансове право являє собою сукупність юридичних норм, які регулюють фінансові відносини та фінансову діяльність у суспільстві [10]. 4. Цивільне право – галузь права, яка включає в себе норми права, що регулюють майнові та особисті немайнові правові суспільні відносини між рівноправними суб'єктами права — фізичними особами та юридичними особами, державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, іноземними державами та іншими суб'єктами публічного права[9]. 5. Сімейне право, також Родинне право — це система правових норм, спрямованих на врегулювання особистих немайнових та майнових відносин між: подружжям, батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, опікунами, піклувальниками та підопічними, патронатними вихователями та їх вихованцями та інших сімейних відносин між членами сім'ї та родичами[9]. 6. Трудове право — сукупність норм, що регулюють трудові правовідносини працівників тобто питання робочого часу, відпочинку, заробітної платні, тарифів, охорони праці, праці жінок і молоді, робітничих організацій (профспілок), трудових конфліктів, соціального страхування тощо[9]. 7. Кримінальне право. Наука кримінального права, вивчаючи кримінальне законодавство, з'ясовуючи його соціальне призначення, характер усіх його інститутів, їх ефективність, виявляє практичне значення кожної норми, прогалини в правовому регулюванні, досліджує проблеми вдосконалення кримінально-правових норм[9]. 8. Господарське право – це галузь права, норми якої регулюють відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності, пов’язаної із виготовленням та реалізацією продукції, виконанням робіт та наданням послуг для задоволенням суспільних потреб та потреб окремих споживачів[9]. 9. Цивільно-процесуальне право (галузь права, що є системою правових норм, які регулюють діяльність та пов'язані з нею процесуальні правовідносини суду та інших учасників цивільного процесу, що виникають при здійсненні правосуддя в цивільних справах)[9]. 10. Кримінально-процесуальне право (фундаментальна галузь права, що регулює суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням кримінального провадження) та інш[11]. Отже, кожна галузева юридична наука досліджує закономірності та особливості власного предмета. 5. Взаємовідносини теорії держави і права і галузевих юридичних наук. Теорія держави і права тісно взаємодіє з галузевими юридичними науками. Теорія держави і права не підміняє теорію галузевих юридичних наук і не розчиняється в ній. Так, теорія держави і права вивчає не кримінально-правові злочини (галузь науки кримінального права), не цивільно-правові правопорушення (галузь науки цивільного права) тощо, а правопорушення в узагальненому вигляді, враховує загальне і особливе, що властиво усім видам правопорушень. У рамках теорії держави і права відбувається підсумовування знань, отриманих галузевими і спеціальними юридичними науками, а також загальнотеоретичних даних, здобутих при вивченні юридичної практики. Іншими словами, теорія держави і права є систематизований результат знань, накопичених окремими юридичними науками і юридичною практикою.[12] Значення теорії держави і права для наук, що вивчають галузі права, виражається, перш за все в тому, що вона є методологічною, базовою наукою в системі юридичних наук. Її висновки, загальнотеоретичні положення є основою для рішень спеціальних питань галузевих наук. Виробляючи свою галузеву теорію, ці юридичні науки виходять з методологічних положень теорії держави і права. Теорія держави і права формулює вихідні поняття про державу і право і тим самим забезпечує галузеві юридичні науки необхідною загальнотеоретичною базою для вироблення ними власної теорії, галузевого наукового понятійного апарату. Загальні поняття держави, права, норми права, правовідносини, юридичної відповідальності лежать в основі конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального, сімейного права та інших галузевих наук. Інтеграційний та методологічний характер загальної теорії держави і права стосовно галузевих юридичних дисциплін проявляється в такому. По-перше, на відміну від галузевих юридичних наук, які докладно вивчають лише окремі складові частини, сторони правового і державного життя, загальна теорія держави і права має своїм предметом дослідження всю «синтезовану» державно-правову реальність. По-друге, загальна теорія держави і права як методологічна основа дослідження державно-правової дійсності виробляє загальні для всіх галузевих юридичних дисциплін методи наукового пізнання. Її висновки та узагальнення виступають основою для вирішення спеціальних питань галузевих наук у межах їх власного предмета, формування галузевих правових теорій. Предмет галузевих наук, як і предмет правового регулювання відповідних галузей права, окреслюється в межах загальної теорії держави і права та розкривається у відповідних юридичних дисциплінах. Загальнонаукові методи вивчення державно-правових феноменів, сформовані в межах загальної теорії держави і права, конкретизуються в галузевих методах і методиках, які виробляють кожні окремі галузеві науки. По-третє, загальна теорія держави і права виробляє загальні для всіх юридичних наук поняття та категорії, які виступають вихідною базою для формування галузевими юридичними дисциплінами власного спеціального понятійного апарата. Наприклад, юридична категорія «правовідносини», вироблена загальною теорією держави і права, конкретизується і деталізується відповідними галузевими юридичними науками стосовно окремих галузей права, внаслідок чого формуються спеціальні (спеціально-наукові) поняття кримінальних, цивільних, адміністративних, трудових та інших правовідносин, а також уточнюються їх склад, підстави виникнення, зміни та припинення. Аналогічно формуються й інші галузеві поняття, що спираються на загальнотеоретичні категорії, такі як норма права, правопорушення, правозастосування, юридична відповідальність, функції держави та ін. Крім того, загальна теорія держави і права виробляє критерії оцінки рівня, стану і перспектив розвитку галузевих юридичних дисциплін, наприклад, критерії ефективності права.[13] Галузеві науки в свою чергу мають велике значення для теорії держави і права. Вони живлять її фактичним матеріалом. Висновки і дані галузевих юридичних наук є найважливішою передумовою більш глибоких теоретичних узагальнень, подальшого розвитку теорії держави і права в цілому. Відтак, без опори на галузеві науки загальна теорія держави і права може втратити свої академічні та методологічні позиції і перетворитися на схоластичну, безпредметну дисципліну. Між теорією держави і права та галузевими юридичними науками існують тісні рівноправні взаємовідносини. Зміст цих взаємовідносин полягає у взаємному збагаченні і взаємній допомозі в пізнанні системи закономірностей держави і права. Отже, місце теорії держави і права в системі галузевих юридичних наук визначається тим, що вона:
1) є загальнотеоретичною, методологічною, базовою щодо галузевих юридичних наук;
2) об’єднує і використовує дані і висновки галузевих юридичних наук з метою більш глибоких загальнотеоретичних узагальнень;
3) досліджує (змальовує, аналізує, пояснює) основні закономірності розвитку держави і права в цілому;
4) виробляє загальні поняття, принципи, на які спираються галузеві юридичні науки.
Висновки На сьогодні проблеми взаємодії теорії держави і права відносять до числа найскладніших і ключових. Теоретичне осмислення й усвідомлення цих проблем – необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Отже, розглянувши цю проблему ми можемо сказати, що загальна теорія держави і права має з галузевими юридичними науками не тільки прямі, а й зворотні зв’язки. Вона не тільки впливає на ці галузі знань, а й перебуває під певним впливом з їх боку. При визначенні ключових юридичних понять та категорій, а також при формуванні загальної методології наукових досліджень загальна теорія держави і права спирається на величезний емпіричний матеріал, нагромаджений галузевими дисциплінами; узагальнює, оцінює та інтерпретує дані галузевих юридичних наук. Крім того, загальна теорія держави і права збагачується внаслідок перенесення досвіду однієї юридичної науки на інші. Вході цієї наукової роботи ми здобули нові теоретичні знання і практичні навики юридичної науки, тим самим збагатили свій світогляд майбутнього юриста, збагатили правову культуру. Теорія держави і права є своєрідною “абеткою”, яку ми – майбутні юристи повинні знати для того, щоб вміти спілкуватись у світі юридичної науки. Це фундамент нашої юридичної освіти, початок довгого “будівництва” нашої юридичної кар’єри. Література 1. Котюк В. О.: Основи держави і права. Навчальний посібник.-3-тє вид., доп. і перероб. [ст.5-6] 2. Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп. Тернопіль: Картбланш, 2002.- 247с. [http://pravouch.com/page/tgp1/ist/ist-16--idz-ax238--nf-39.html] 3. В. В. Копєйчиков Правознавство Підручник Київ Юрінком Інтер 2003р.: 1.[http://www.ebk.net.ua/Book/BookPravothnavstvo/Glava3/R1G3par1.htm] 2.[http://www.ebk.net.ua/Book/BookPravothnavstvo/Glava4/R2G4p1.htm]. 4. Філософія права (за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля) [http://books.br.com.ua/42039] 5. Філософія права → Зв’язок права з державою та громадянським суспільством [http://forlawyer.com.ua/knigi/filosofiya-prava/7145-gasfd.html] 6. К.Г.Волинка. Теорія держави і права [http://www.pravo.vuzlib.org/book_z1685_page_2.html] 7. Луць Л.А. Загальна теорія держави та права: Навчально-методичний посібник (за кредитно-модульною системою).-К.: Атіка, 2007.-412 с. [ ст.1] 8. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко Теорія держави і права Академічний курс Підручник Київ Юрінком Інтер 2006 [http://www.ebk.net.ua/Book/law/zaychuk_tdp/part1/103.htm] 9. http://uk.wikipedia.org 10. Опарін В. М., Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2002. — 240 с. [http://pulib.if.ua/part/4341] 11. [http://100pudov.com.ua/manual/ukr/7/69/3108/] 12. Скакун О.Ф. Теорія держави і права [http://books.br.com.ua/9916] 13. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права . – § 2. Загальна теорія держави і в системі юридичних наук [http://forlawyer.com.ua/knigi/zagalna-teorya-derzhavi-prava-cvk-mv/16419--2-zagalna-teorya-derzhavi-v-sistem-yuridichnih-nauk.html]
