Становлення і розвиток ідеї громадянського суспільства
15.05.13, 20:05:33
Кабінет Міністрів України Національний Університет Біоресурсів і Природокористування України
Реферат З дисципліни теорія держави і права «Становлення і розвиток ідеї громадянського суспільства»
Студентки денного віділення Гладуш Катерини I курсу, 1 групи юридичного факультету Викладач Качур Віра Олегівна
Київ, 2012 План Вступ 1) Поняття громадянського суспільства 2) Громадянське суспільство і держава 3) Становлення і розвиток ідеї громадянського суспільства Висновки Використана література
Вступ На сьогодні дана тема є дуже актуальною, адже громадянське суспільство є невід’ємною складовою життя не тільки держави, а й кожного громадянина. Громадянське суспільство — історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.[7] Проблеми громадянського суспільства розглядаються в різних аспектах в роботах українських вчених В. Баркова, Ф.Рудича, В. Денисенка, О. Крюкова, Г. Щедрової та інших; зарубіжних – Х. Саймона, П. Самюеля, C. Хантінгтона та деяких інших. Громадянське суспільство в контексті розвитку сучасної демократії розглядається у дослідженнях А. Карася, М. Кравчука, М. Козюбри, А. Крижановського, В. Кременя, Ю.Оборотова, П. Рабіновича, В.Ткаченка, О. Токовенка, О. Скрипнюк, В. Степаненка. Як система громадських організацій, профспілок, церкви та релігії – в публікаціях та монографіях Т. Ковальчук, В.Кравчук, В. Полохало, В. Сіренко, В. Тимошенко та ін.
Метою наукової роботи є дослідити поняття громадянського суспільства, становлення і розвиток ідеї громадянського суспільства.
Завданням є визначити співвідношення громадянського суспільства та держави, зрозуміти основні направлення та етапи становлення і розвитку ідеї громадянського суспільства. Поняття громадянського суспільства Громадя́нське суспі́льство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства на противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи). • Громадяни і їх організації Громадянське суспільство- це насамперед сукупність громадян одного суспільства, одного регіону, однієї країни чи регіонального об'єднання. У будь-якому разі, на практиці, ГС не досягається індивідуально, лише спільнотою. Таку спільноту можна розглядати як утворену на добровільних, волонтерських засадах і сукупні особисті зацікавлення громадян формально від імені членів спільноти (організації). Біла книга урядування ЄС дає таке визначення: «ГС об'єднує переважно організації самоутворені або утворені під керівництвом, організації неурядові, професійні асоціації, харитативні, ініціативні, організації, які заохочують до соціально активного життя на рівні району і міста, часом з внеском місцевої церкви і її громади». • Приклади інституцій громадянського суспільства: недержавна організація (англ. NGO), приватна добровільна організація (англ. PVO), народна організація, громада, Посередницька організація волонтерів та позабюджетні, громадська фундація, клуби місцевої громади, профспілка, об'єднання громадян за культурною, статевою і релігійною ознаками, харитативна організація, соціальні або спортивні клуби, кооператив, природоохоронна організація, професійна асоціація, академія, приватний бізнес, правничі інституції, організації споживачів, засоби масової інформації, добровільна дружина, релігійні організації, клуби за інтересами Чи всі з наведених організацій є складовою громадянського суспільства є питанням дискусійним. Наприклад Неера Чандок, науковець з Індії, вважає, що лише критично налаштовані до уряду організації можуть вважатися інституціями ГС. Але в суспільствах, які розвиваються, нових демократіях, будь-яка організація, що може позитивно для суспільства впливати на уряд може розглядатися, як складова ГС, що зароджується. У сучасних поглядах на громадянське суспільство можна виділити такі моменти: по-перше, воно характеризується тим, що у ньому є місце як для консервативних, так і для радикальних сил, які виступають його необхідними компонентами; по-друге, відносним соціальним консенсусом за системою базових соціальних цінностей (права людини, демократія, плюралізм, правова держава, верховенство закону, власність, соціальна захищеність тощо); по-третє, діалогом різних політичних сил, спрямованих на підтримку, постійне відновлення, відтворення соціального консенсусу згідно із соціальними умовами, які змінюються. Одна із задач громадянського суспільства полягає в регулюванні горизонтальних зв'язків, що повинно робитися з позиції доцільності. Шляхтун П. П. дає наступне визначення громадянського суспільства. Громадянське суспільство — сфера недержавних суспільних інститутів та відносин. Громадянське суспільство — це все те в суспільстві, що не є державою та державним. Елементами структури громадянського суспільства є недержавні форми власності, різноманітні соціальні спільності, недержавні політичні інститути, культурно-освітні заклади тощо та відповідні суспільні відносини. Антоніна Колодій оперує наступним поняттям «громадянського суспільства». Громадянське суспільство — це сфера спілкування та солідарності, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій громадян, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави. Слід також відмітити, громадянське суспільство утворюють лише вільні та рівні індивіди та створені ними добровільні асоціації, зорієнтовані на громадські справи, а також вільна преса як засіб комунікації та самовираження. Також треба зазначити, що громадянське суспільство характеризується виконанням наступних функцій: самоорганізація громадського механізму для виконання суспільних справ; противага владним структурам, головного заборола проти можливих спроб узурпації влади; засіб соціалізації, що зменшує відчуженість індивідів та орієнтує їх на «суспільно корисні справи»; сприятливе суспільне середовище для поширення громадянської політичної культури і через неї — для зміцнення демократичного ладу, надання процесові демократизації незворотного характеру. Отже, що розвинутішим є громадянське суспільство, то легше громадянам захищати свої власні інтереси, тим більшими є їхні можливості щодо самореалізації в різних сферах суспільного життя і тим меншою є небезпека узурпації політичної влади тими чи іншими її органами чи окремими особами. [7]
Громадянське суспільство і держава Держава виділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою. Що таке суспільство ? Суспільством можна назвати спільноту людей, ка створюється на засадах взаємних інтересів, взаємного співробітництва. Правда, не усяка сукупність людей, об'єднаних спільними інтересами, є суспільством. Студентів в аудиторії або глядачів у театрі також об'єднує спільний інтерес, але це не суспільство. Саме суспільство не є простою сукупністю індивідів. Це соціальна система. Суспільство — це система взаємодії людей,, що пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі — юридичних). До кожного суспільства треба підходити конкретно-історич-но. У кожному суспільстві є своя система відносин: - економічних', форми власності, виробництво, розподіл, обмін та ін.; — соціальних: відносини між різними групами населення; — політичних: ставлення груп населення до політичної влади, участь громадян та їх об'єднань у політиці; — ідеологічних (духовних): культура, характер світогляду — демократичний, тоталітарний.
У кожному суспільстві є свої суб'єкти соціального спілкування: особа, сім'я, стан, клас, група, нація, держава та ін. Суспільство — складна динамічна система взаємозв'язків людей, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими, національними відносинами. Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я. Громадянське суспільство — система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку. Не кожне суспільство можна назвати громадянським суспільством, тобто суспільством із достатньо розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами; незалежним від держави, але взаємодіючим із нею. Початок формування громадянського суспільства у країнах Європи і Америки припадає на XVI—XVII ст.ст. Сформувалися три підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави: 1) держава і громадянське суспільство - збіжні соціальні системи; 2) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, первинною (провідною) є держава, що контролює громадянське суспільство; 3) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, держава виконує службову (підпорядковану) роль щодо громадянського суспільства. Ознаки (риси) громадянського суспільства — у його співвідношенні з державою: 1) не існує до держави і поза державою; 2) не включає державу, розвивається самостійно — без безпосереднього втручання держави; 3) складається із суб'єктів — вільних і рівноправних громадян і об'єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності; 4) має певний пріоритет перед державою, проте зацікавлено в добробуті держави і сприяє її розвитку; 5) справляє вплив на створення і функціонування державних органів у власних інтересах; 6) має право жадати від держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в їх приватні інтереси; 7) формує право, що формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах, гарантує і захищає її від порушень із боку будь-кого. Усі потреби громадянського суспільства реалізуються за допомогою волі держави, вираженої у формі правового акта; 8) розвивається і взаємодіє з державою в межах права, котре виступає як рівний і справедливий масштаб свободи і справедливості, а не як спосіб нав'язування державної волі. Держава здатна сприяти розвитку суспільства або перешкоджати йому. У функціонуванні громадянського суспільства роль цивілізованої держави має виражатися в тому, що вона: — служить формою, що організує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку; — є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства; — встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об'єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку; - не втручається у приватну сферу сім'ї, побуту, культури (перший рівень громадянського суспільства): таке втручання може відбуватися лише з метою забезпечення особистої або громадської безпеки; — надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки громадян; — виступає знаряддям соціального компромісу громадянського суспільства, пом'якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами; — юридичне забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об'єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства; — має межі регулювання відносин у суспільстві, які визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах. І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення потреб та інтересів людини. Громадянським суспільством можна назвати таке суспільство, у якому головною діючою особою є громадянин як автономна особа: • суб'єкт, який усвідомлює себе вільним членом суспільства; вільним економічно - який має право вибору форм і видів трудової діяльності, у тому числі підприємницької; вільним ідеологічно і політичне; • суб'єкт, який наділений правами і свободами, у тому числі правом приватної власності («суб'єкт-власник»); • суб'єкт, який усвідомлює відповідальність перед суспільством; • суб'єкт, який захищений законом від прямого втручання і довільних обмежень з боку держави. Громадянське суспільство грунтується на багатоманітності форм і видів власності. Кожна з них покликана: (1) забезпечити добробут усіх; (2) відкрити економічний простір для збільшення власності на основі більшої інтенсивності праці, здібностей, творчої ініціативи і підприємливості. Співвідношення праці і різноманітних форм власності в громадянському суспільстві повинно бути таким, щоб праця дозволяла створити для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя. Переваження у державі так званого «середнього класу» — один із показників сформованого в ній громадянського суспільства. Сучасна концепція громадянського суспільства виходить із того, що воно є передумовою соціальної правової держави (див. главу «Соціальна правова держава»). Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави є складною і суперечливою, оскільки між ними відбувається своєрідний поділ організаційно-управлінської праці. Громадянське суспільство як система, що сама розвивається, завжди відчуває тиск із боку державної влади. У свою чергу, держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії політичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає державу до узурпації його прав, у результаті чого відбувається перерозподіл функцій держави і громадянського суспільства. У такому разі держава, крім власних функцій, привласнює ще й функції громадянського суспільства, змушує його виконувати виключно державні рішення. Держава і суспільство існують у вигляді суперечливої безупинної взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів. Держава повинна орієнтуватися в першу чергу на інтереси громадянського суспільства. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності державного управління і самого механізму держави. [1, с.57] Становлення і розвиток ідеї громадянського суспільства
Можна виділити три етапи становлення громадянського суспільства, кожний із яких супроводжувався істотними змінами економічних відносин, суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда і суспільства, культури народу і нації, перетворюваннями суспільної ідеології: I (XVI—XVII ст.ст.): процес визрівання передумов (економічних, політичних, ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом; II (кінець XVII — кінець XIX ст.ст.): формування громадянського суспільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи. Формальна рівність відкриває можливості для прояву індивідуальності: з'являється громадянин як самостійний суб'єкт, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства. Він конституційне наділений певним комплексом прав, свобод і водночас несе відповідальність перед суспільством. Держава все більше віддаляється від виконання функцій власника. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу, підкоряють її закону. Відбувається становлення представницької демократії — постійно діючих представницьких загальнонаціональних установ парламентського типу зі суворо позначеними повноваженнями затверджувати податки і приймати закони; III (рубіж XIX — XX ст.ст.): розвиток постіндустріального суспільства з машинним виробництвом, фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами практично до рук вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та політичного плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності людей. [1, с.59] Дослідники політичних вчень минулого звертали увагу на те, що у давньогрецьких філософів термін “громадянське суспільство” використовувався для характеристики типу політичної асоціації, члени якої підкоряються дії її законів, завдяки чому забезпечуються мирний порядок і добре правління. Однак, починаючи з другої половини XVIII ст., класична концепція громадянського суспільства набуває змін і вже до середини цього століття громадянське суспільство та держава (традиційно пов'язані концепцією sosietas civilis) розглядаються як різні поняття. Перші спроби модернізації концепції громадянського суспільства були здійснені англо-французькою громадською думкою, а подальші кроки - німецькими філософами. [8] Дж. Локк, зокрема, писав: «Ті, хто об'єднані в одне ціле і мають спільний встановлений закон і судову установу, куди можна звертатися і яка наділена владою вирішувати спори між ними й карати злочинців, ті перебувають у громадянському суспільстві; але ті, хто не мають такого спільного судилища, я маю на увазі — на землі, вони все ще перебувають у природному стані, за якого кожний, коли немає нікого іншого, сам є суддею і катом...» [3] Новий підхід щодо взаємовідносин “громадянське суспільство – держава” сформовано шляхом консолідації поглядів стосовно того, що громадянське суспільство має право захищати себе від держави. Приклад такого розуміння проблеми є праця Т. Пейна “Права людини” (1791-1792 pp.). Особлива роль у розвитку концепції громадянського суспільства належить Г. Гегелю [4]. Мислитель розглядав його як продукт історичного розвитку, вважав суспільство категорією переважно господарського характеру, яке базувалося на соціальних потребах, а державу - категорією морально-ідеологічного змісту.[8] Однак на відміну від Гегеля К. Маркс виходив з ідеї вторинності держави стосовно громадянського суспільства, а в кінцевому підсумку — стосовно його економічної структури. На його думку, громадянське суспільство, в якому приватній власності належить вирішальна роль, породжує державу. [3] Ідея громадянського суспільства новий імпульс отримала у Т. Гоббса. Автор звертає увагу не на порівняння чи поєднання держави і суспільства, а на тенденцію до одержавлення суспільства, до жорстокої правової регламентації соціальних процесів [5, с. 301]. Важливе місце у даному процесі належить теоретичному переосмисленню наступних категорій: “громадянське суспільство”, “суспільство”, “держава”. У теорії філософії та соціології суспільство найчастіше визначається як сукупність людських індивідів, об'єднаних для задоволення “соціальних інститутів” (Арістотель), контролю над своїми діями (Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо), договір чи певна спрямованість інтересів (буржуазна філософія XVII – початку XIX ст.). У процесі розвитку людського суспільства на певному етапі з’являється така категорія, як громадянське суспільство. У юридичній літературі деякі вчені відносять до громадянського суспільства систему недержавних відносин, інші (Л. Кравченко, М. Цимбалюк) - всі суспільні зв’язки, які виникають поза сферою політики та розглядають його як сукупність неполітичних відносин, галузь спонтанного самовиявлення інтересів й волі вільних індивідів та їх асоціацій. [8] О. Кочетков розглядає громадянське суспільство “як таку підсистему цілісної суспільної системи, в якій існує певна кількість добровільних асоціацій неполітичного характеру і домінують громадянські цінності та спілкування на засадах довіри і солідарності” [6, с. 87].
Висновки Дослідивши подану тему ми з`ясували, що таке громадянське суспільство, а саме — історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Визначили співвідношення та зв'язок держави і суспільства, а також основні етапи становлення та розвитку громадянського суспільства: I (XVI—XVII ст.ст.): процес визрівання передумов (економічних, політичних, ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом; II (кінець XVII — кінець XIX ст.ст.): формування громадянського суспільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи. Формальна рівність відкриває можливості для прояву індивідуальності: з'являється громадянин як самостійний суб'єкт, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства. Він конституційне наділений певним комплексом прав, свобод і водночас несе відповідальність перед суспільством. Держава все більше віддаляється від виконання функцій власника. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу, підкоряють її закону. Відбувається становлення представницької демократії — постійно діючих представницьких загальнонаціональних установ парламентського типу зі суворо позначеними повноваженнями затверджувати податки і приймати закони; III (рубіж XIX — XX ст.ст.): розвиток постіндустріального суспільства з машинним виробництвом, фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами практично до рук вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та політичного плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності людей. Таким чином, відокремленість громадянського суспільства від держави не означає, що воно перебуває поза сферою державного впливу. Так чи інакше держава регулює всі суспільні відносини — від сімейних до політичних, однак це регулювання може здійснюватись як на основі закону, котрий у правовій державі є результатом суспільного консенсусу, так і шляхом довільної регламентації з боку різних державних структур і посадових осіб, нерідко всупереч суспільним інтересам. Громадянське суспільство перебуває поза межами такої довільної регламентації з боку держави. Воно повинно мати певну автономію щодо держави як політичного інституту.
Використана література 1) Скакун О.Ф. Теорія держави і права : Підручник. / Пер. з рос. - Харків: Консум,2006. – с. 656 2) Політологія (теорія та історія політичної науки) / Шляхтун П.П. К.: Либідь, 2002.- 576 3) Локк Дж. О государственном правлении // Избр. филос. произведения: В 2 т. М, 1960. Т. 2. С. 320. 4) Гегель Г. Громадянське суспільство / Г. Гегель // Філософія права. - 1990. – № 12. – С. 6. 5) Кудряченко А. Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії: Монографія / А. Кудряченко. – К.: НІСД, 2007. – 396 с. 6) Кочетков О.П. Про формування громадянського суспільства / О.П. Кочетков // Соціально-політичні науки. – 1992. – № 1. – С. 21-24. 7) Громадянське суспільство – Електронний ресурс. Доступ - http://uk.wikipedia.org/wiki/%C3%F0%EE%EC%E0%E4%FF%ED%F1%FC%EA%E5_%F1%F3%F1%EF%B3%EB%FC%F1%F2%E2%EE СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ – Електронний ресурс. Доступ - http://legalactivity.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=167%3A2011-12-14-18-03-45&catid=28%3A-1&Itemid=37&lang=ru
