Співвідношення громадянського суспільства і держави
15.05.13, 19:24:02
Вступ I. Загальна характеристика правової держави. II. Взаємозалежність і співвідношення громадянського суспільства і держави: 1. Історія розвитку концепції громадянського суспільства. 2. Структура громадянського суспільства. 3. Співвідношення громадянського суспільства і правової держави.
III. Теорія і практика формування та становлення правової держави в сучасному українському суспільстві. Висновки Література
Вступ Громадянське суспільство – це структурована спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина. У громадянському суспільстві повинна існувати правова держава, яка забезпечить здійснення прав, свобод і законних інтересів людини, громадянина і суспільства в цілому. Іншими словами це держава, в якій правовими засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини. Проблема правової держави викликала чимало дискусій серед відомих мислителів старовини і середньовіччя. Їхні думки часто розходились у визначенні значення і змісту правової держави. Питання правової держави залишається актуальним і в наш час. Воно полягає в пошуках шляхів її найкращого оформлення і ефективного здійснення. Це питання досліджували відомі прогресивні мислителі періоду ранніх буржуазних революцій такі, як Т.Гоббс, Д.Локк, Ш.Монтеск'є, Д.Дідро, П.Гольбах, Т.Джефферсон та інші. Серед російсько-українських мислителів ідеї правової держави присвячено роботи відомих правознавців і мислителів Н. Г. Чернишевського, П.І. Пестеля, І.М. Муравйова, Н.М. Коркунова, С.А. Муромцева, В.М. Гессена, Г.Ф. Шершеневича, Б.Н. Чичеріна, Н.А. Бердяєва та інш. Мета даної роботи: розглянути історію розвитку вчень і концепцій громадянського суспільства і розкрити співвідношення громадянського суспільства і держави. Для досягнення цієї мети були поставленні такі завдання: Дослідити взаємовідношення громадянського суспільства і правової держави; Розглянути концепції історії розвитку громадянського суспільства; Дослідити структуру громадянського суспільства; Проаналізувати Конституцію України, стосовно правової держави; Проаналізувати Загальну Декларацію прав людини 1948р.; Охарактеризувати формування та становлення правової держави в сучасному українському суспільстві; Зробити відповідні висновки.
I. Загальна характеристика правової держави. У першій половині XX ст. у багатьох країнах розпочався поступовий процес переходу від традиційного, буржуазного суспільства до громадянського суспільства. Такому суспільству повинна відповідати і правова держава, яка не може не бути державою соціальної демократії. Ідея правової держави народилася як противага самовладдю та свавіллю особи правителя. Теорію правової держави пов’язана з утворенням суверенного народу, підпорядкуванням держави суспільству. Правова держава – це система органів та інститутів, які гарантують і охороняють нормальне функціонування громадського суспільства, де панує закон, стосовно якого в однаковому відношенні перебувають влади всіх рівнів, партії, громадські організації, посадові особи, окремі громадяни.[6, 182] У період ранніх буржуазних революцій у розробку концепції правової держави значний внесок внесли прогресивні мислителі Г.Гроций, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Д.Локк, Ш.Монтеск'є, Д.Дідро, П.Гольбах, Т.Джефферсон і інші. Першим видатним теоретиком школи природного права був Горий. Ціллю держави він вважав охорону приватної власності за допомогою таких правовстановлень, що забезпечували б кожній людині вільне користування своїм надбанням за згодою усіх. Б. Спіноза одним із перших дав теоретичне обґрунтування демократичної держави, що, будучи обмежена законами, забезпечує дійсні права і свободи громадян. Він підтверджував, що держава могутня тільки тоді, коли вона гарантує кожному громадянину не тільки цілість життя, але і задоволення його інтересів, і застерігав сучасних йому правителів від зазіхань на власність, безпеку, честь, свободу й інші блага підданих [5,70]. Д. Локк також говорив про панування закону, як забезпечуючого природні, невідчужувані права власності, індивідуальної свободи і рівності. Монтеск'є пояснював установлення правової державності необхідністю свободи в цивільному товаристві. “Свобода є право робити усе, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що забороняється законами, то в нього не було би свободи, тому що теж саме могли б робити й інші громадяни” [5, с. 68]. Таким чином, політична свобода в Монтеск'є означає встановлення законності і безпеки. Одним із засновників правової держави є І. Кант. Він вважав, основною ідеєю народу – вимагати своєї участі у встановленні правопорядку, шляхом прийняття конституції, яка виражає його. Кант вважав, що держава – це об’єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам. Загальна Декларація прав людини 1948р. проголошує, що кожен громадянин повинен наділятися правами і обов’язками. «При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві [8]». Основним законом правової держави є Конституція. У ній сформовані правові принципи державного та суспільного життя. Конституційними ознаками демократичної правової держави є: - розмежування функцій, сфер впливу і відповідальності між державою і громадянським суспільством для того, щоб державне регулювання в громадянському суспільстві здійснювалося в межах, визначених Конституцією, створило для суспільства умови нормального розвитку, а громадянське суспільство і його інститути, роблячи постійний вплив на державну політику, не претендували на суверенну владу, на здійснення владних-управлінських функцій, узурпацію влади окремими партіями, чи угрупованнями обличчями, а була вільною асоціацією людей, їхнім соціальним будинком; - досягнення політичної (державної) влади тільки за допомогою законом передбачених форм прямого народовладдя, демократичних виборів, що мають загальної, рівний, прямої характер за умови таємного голосування і виключного права вищого органа державної влади виступати від імені всього народу; - поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, контрольну, судову, кожна з який діє незалежно, самостійно, у взаємодії з іншою владою, як правило (виключення може бути встановлено тільки Конституцією), без права взаємного делегування функцій і повноважень, на засадах взаємних стримань і противаг; - розмежування компетенції між центральною владою й органами регіонального і місцевого самоврядування, центральною і місцевою державною адміністрацією, органами регіонального місцевого самоврядування й інших форм територіальної самоорганізації громадян із правом делегування повноважень і договірною компетенцією в системі самоврядування територіальним колективом (громади, комуни); - визнання держави не даруванням ним природних відчужуваних і недоторканних прав і воль людини і громадянина, забезпечення цих прав і воль державним захистом.[9] Та все ж суть правової держави не в дотриманні законів, а в тому, чи відповідають ці закони правовій природі речей, чи дійсно вони покликані захищати права та інтереси особистості. Отже, сучасна правова держава – це демократична держав, яка забезпечує права та свободи, забезпечує право вибору, свободи думки, голосу, пропагування власних поглядів, але не виходячи за рамки закону. Зазвичай це виражається у формуванні політичних партій та суспільних об’єднань. II. Взаємозалежність і співвідношення громадянського суспільства і держави. II. 1. Історія розвитку концепції громадянського суспільства. Становлення й розвиток громадянського суспільства є особливим періодом історії людства, держави і права. Суспільство відмінне від держави, існувало завжди, але не завжди воно було громадянським суспільством. Тривалий процес формування і розвитку громадянського суспільства викликав створення сучасної держави і права. Можна виділити три етапи становлення громадянського суспільства, кожний із яких супроводжувався істотними змінами економічних відносин, суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда і суспільства, культури народу і нації, перетворюваннями суспільної ідеології: I. (XVI—XVII ст.ст.): процес визрівання передумов (економічних, політичних, ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом; II. (кінець XVII — кінець XIX ст.ст.): формування громадянського суспільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи. Формальна рівність відкриває можливості для прояву індивідуальності: з'являється громадянин як самостійний суб'єкт, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства. Він конституційне наділений певним комплексом прав, свобод і водночас несе відповідальність перед суспільством. Держава все більше віддаляється від виконання функцій власника. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу, підкоряють її закону. Відбувається становлення представницької демократії — постійно діючих представницьких загальнонаціональних установ парламентського типу зі суворо позначеними повноваженнями затверджувати податки і приймати закони; III. (рубіж XIX — XX ст.ст.): розвиток постіндустріального суспільства з машинним виробництвом, фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами практично до рук вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та політичного плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності людей.[4, 57] Свій внесок в розробку концепції громадянського суспільства зробили такі відомі вчені, як Арістотель, Платон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш.Л. Монтеск'є, І. Кант, Г.В.Ф. Гегель та ін. У теперішньому, певною мірою завершеному вигляді концепція громадянського суспільства складається з таких основоположних ідей: • економічна свобода, різноманітність форм власності, ринкові відносини; • безумовне визнання та захист природних прав людини і громадянина; • легітимність і демократичний характер влади; • рівність усіх перед законом і правосуддям, надійна юридична захищеність особистості; • наявність правової держави, в якій влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; • політичний та ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції; • свобода слова й друку, незалежність засобів масової інформації; • невтручання держави в приватне життя громадян; • ефективна соціальна політика, що забезпечує належний рівень життя людей.[1, 76] Отже, основою кожного громадянського суспільства є вільні правосвідомі громадяни та добровільні об’єднання, діяльність яких регулює правовий закон. II.2. Структура громадянського суспільства. Громадянське суспільство має складну і плинну структуру: це комплекс соціальних груп, приватних осіб, їх асоціацій та інститутів (включаючи сім'ю, школу, церкву, добровільні об'єднання за професійними, віковими, творчими та іншими інтересами, різноманітні клуби, спілки, товариства, громадські організації, рухи, політичні партії), взаємодія яких регулюється громадянським правом. Структуру громадянського суспільства складають такі суспільні відносини: економічні, соціальні, політичні, соціокультурні та інші. Економічною основою, фундаментом громадянського суспільства є недержавна власність на засоби виробництва. Вона може існувати в індивідуальній і колективній формах. Суб'єктами різновидів індивідуальної власності виступають індивіди та домашні (сімейні) господарства. Колективною є власність акціонерних товариств, кооперативів, релігійних і громадських об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо. Наявність у громадян власності на засоби виробництва робить їх незалежними від держави в економічному відношенні. І навпаки, тотальне одержавлення власності, наприклад за соціалізму, ліквідує економічну основу громадянського суспільства, ставить громадян у повну залежність від держави як роботодавця. Поряд з правом приватної власності важливе значення для громадянського суспільства має гарантована державою свобода підприємницької, трудової і споживчої діяльності. Соціальну структуру громадянського суспільства складають різноманітні соціальні спільності — класові, етнічні, демографічні, професійні тощо та відносини між ними. Такі спільності є в будь-якому суспільстві. Особливість громадянського суспільства полягає в наявності у ньому класів власників засобів виробництва, економічною основою існування яких є недержавна, передусім приватна, власність. Характерною рисою соціально-класової структури сучасного розвиненого громадянського суспільства є переважання в ній так званого середнього класу як прошарку людей з відносно високим рівнем матеріального достатку. Первинний соціальний осередок громадянського суспільства — сім'я. Сім'я є найбільш сталим інститутом громадянського суспільства, який зберігає певну автономію стосовно держави навіть у тотально одержавлених суспільствах. Елементами політичної структури громадянського суспільства виступають недержавні політичні інститути, основними з яких є політичні партії, громадські організації і суспільні рухи, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації. Політичні відносини як відносини з приводу влади притаманні і громадянському суспільству, однак у ньому вони не є державно-політичними і виступають як відносини між недержавними політичними інститутами. Структуру духовної сфери громадянського суспільства складають соціокультурні відносини, а її елементами є школа, церква, різноманітні культурно-мистецькі заклади — тією мірою, якою вони виступають як недержавні утворення. Духовне життя громадянського суспільства характеризується ідеологічною багатоманітністю. Воно несумісне з пануванням єдиної ідеології, з так званою державною ідеологією, насаджуваною ідеологізованою державою.[7] Існують й інші елементи структури громадянського суспільства. Всі вони мають одну особливу рису – вони перебувають поза межами впливу держави як політичного інституту, вони є недержавними.
II.3. Співвідношення громадянського суспільства і правової держави. Громадянське суспільство – це, по-перше асоціація людей у який кожна людина вільна як така, що володіє невідчужуваними правами, рівноправна з іншими членами суспільства, самостійна у виборі правового стану (громадянство, іноземного громадянства, відсутність громадянства), по-друге, недержавні (інституціоналізовані в об'єднання громадян) асоціації людей по соціальній, етнічній, релігійній і іншим належностям, політичним, професійним і ін. інтересам, що, по-третє формуються на цих основах суспільні (недержавні) відносини, що розвиваються і функціонують на самоуправлінських засадах, самопрояві волі й інтересів окремих індивідів, їхніх угрупувань, діючих у вільному від державно-правового впливу просторі суспільства[2, 116]. Співвідношення громадянського суспільства і правової держави характеризується тим, що їх не можна ні ототожнювати, ні протиставляти, тим більше відривати одне від одного. Вирішення проблеми їх співвідношення пов'язане з розумінням держави як невід'ємної підсистеми громадянського суспільства, в якому вона має власний сектор діяльності. Державу не можна уявити без права, тому залежно від ролі права вона може бути або правовою, або не існувати взагалі. Однак реально забезпечити здійснення всіма суб'єктами основних прав людини може лише та держава, для якої це є основною функцією, тобто правова держава. Така держава може бути розбудованою лише там, де існують інститути громадянського суспільства. Між державою і суспільством повинна бути певна дистанція – такий собі кордон демократії, перетинання якого веде до одержавлення суспільства, що з позиції демократії та гуманізму неприпустимо. У межах такого кордону держава є суттєво необхідною громадянському суспільству, яке без неї не зможе не тільки розвиватися, а й існувати. Тут варто погодитися з Регелем, який не вважав державу чимось зовнішнім стосовно до громадянського суспільства і пояснював їхній органічний взаємозв'язок надзвичайно просто. Громадянське суспільство, підкреслював він, являє собою поєднання відмінних одна від одної осіб, які його утворюють. Але за внутрішньою природою дії внутрішніх, характерних для нього, сил громадянське суспільство характеризується домінуванням роз'єднання, а тому, щоб його зв'язати, перебороти це роз'єднання, і необхідна держава як загальний зв'язок [2,117]. Те що громадянське суспільство функціонує у недержавній сфері не означає, що воно ізольоване від державно-правових інститутів. організацій правових засобів впливу на діяльність організацій і поводження людей у системі громадянського суспільства. При цьому використовуються різні державно-правові засоби: законодавчі акти, правові відносини, що складаються в зв'язку з правовим регулюванням поводження людей, організацією, діяльністю і припиненням об'єднань людей, функціонуванням інших інститутів громадського суспільства, договірні і позадоговірні засоби правового регулювання взаємин, взаємодії суспільства і держави, правоохоронна діяльність держави, його органів і організацій. Найважливіші принципи громадянського суспільства і демократично-правової держави, їхніх взаємин на індивідуальному і масовому (асоційованому) рівнях закріплені й оформлені в системі конституційного ладу. У відмінності від суспільства, у яке держава входить у якості найважливішої політичної організації, центра, навколо якого «обертається» усе політичне життя, громадянське суспільство не включає державу, не дивлячись на те, що всі його потреби й інтереси в різному ступені і формі знаходять висвітлення в державній діяльності, переломлюються «крізь» волю держави, одержуючи загальне значення в системі законодавства, юридичних засобів, що забезпечують стабільність і нормальний розвиток цивільного суспільства [2, с. 120]. Правова держава не може існувати без громадянського суспільства. Особливість їх взаємодії за демократичного політичного режиму полягає в тому, що громадянське суспільство підпорядковує собі державу і контролює її. Найповніше зв'язок громадянського суспільства й держави проявляється через права і свободи особи. З одного боку, конституційне проголошення і закріплення прав і свобод особи є політико-правовою основою розмежування громадянського суспільства й держави. З другого боку, права і свободи є найголовнішою ланкою, котра з'єднує громадянське суспільство й державу; завдяки наявності у громадян політичних прав вони підпорядковують державу своєму впливові та здійснюють контроль над нею. Оскільки реальність прав і свобод особи є одночасно однією з основних ознак правової держави і найважливішим надбанням громадянського суспільства, то це означає, що вони — правова держава і громадянське суспільство — взаємно передбачають одне одного. Отже, системи громадянського суспільства і правової держави доповнюють одна одну. Правова держава підпорядковує свою діяльність громадянському суспільству і конкретній людині, відповідає перед ними за свою діяльність.
III. Теорія і практика формування та становлення правової держави в сучасному українському суспільстві. Як відомо, Україна не лише проголосила про свій намір стати правовою державою, а й закріпила положення про свій правовий статус у формі конституційної норми. Правова держава в Україні може розглядатись як політико-юридична форма організації суспільного життя, що належить до таких фундаментальних соціальних цінностей, як права людини і громадянина, конституціоналізм, демократія тощо. Становлення демократичної, правової держави з соціально орієнтованою економікою вимагає гармонізації відносин між державою і населенням, усіма інститутами громадянського суспільства, відновлення престижу органів, які здійснюють державне управління. Нагальним є проведення реформування регіонального рівня. Але цьому на заваді стає ментальність радянських часів, небажання, а іноді і побоювання запровадити механізми делегування функцій і повноважень на нижчі рівні державної влади. Забезпечення прозорості у підготовці і прийнятті державних рішень можливе лише за умов формування повноцінних інститутів громадянського суспільства, зокрема, незалежних ЗМІ; мережі неурядових аналітичних центрів; впливових політичних партій, які беруть участь у формуванні органів влади і несуть публічну відповідальність за їх діяльність. Також важливим чинником побудови правової держави є формування ефективно діючих органів місцевого самоврядування. Не менш важливим у створенні правової держави є високий рівень правової культури особистості та суспільства. Нажаль, сьогодні в Україні високий рівень правової неосвіченості, не поваги до закону. Для того, щоб виправити зазначені проблеми, потрібно виробити чітку державну політику в цій сфері, забезпечити науковий підхід до проведення відповідних заходів. Важливими умовами і передумовами формування правової держави в Україні є також створення внутрішньо єдиного, несуперечливого законодавства. Існуючі нині протиріччя в правовій системі, виникаюча час від часу боротьба законів і законодавчих актів, що видаються на місцях, не тільки не наближають країну до правової держави, але, навпаки, ще більше віддаляють. Ці та деякі інші проблеми дають нам право говорити про необхідність формування правової держави в Україні. До основних напрямів її формування слід віднести: а) необхідність зв'язати правом (загально-соціальним, що характеризується правами людини, народу, людства) діяльність держави та її органів; б) формування правового механізму, за допомогою якого можна було б подолати відчуження людини і громадянина від засобів виробництва, власності, від безпосередньої та представницької форм демократії; в) чітку роботу законодавчої влади на основі Конституції України і конституційних законів; г) створення системи незалежних загальних і спеціалізованих судів та інших ланок судової системи України. Поки що в нашій державі в повному обсязі не забезпечено функціонування судової системи відповідно до Конституції України; ґ) формування у людей (народу України) нового правового мислення, високого рівня правової культури, знань про життєво необхідні закони та вміння використовувати ці закони в повсякденному житті.[3] Отже, Україна має пройти свій складний шлях побудови власного громадянського суспільства, яке буде слугувати українській державі і українському народу. Дуже важливо визначити принципові заходи з формування громадянського суспільства та правової держави в Україні і зробити все можливе для підвищення рівня правової культури суспільства.
Висновки Отже, правова держава – багатовимірне явище. З часом вона вдосконалюється, набуває нових властивостей, нового змісту. Правова держава – це держава, в якій правовими засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини. Щодо громадянського суспільства, то це суспільство вільних правосвідомих громадян, з високою правовою культурою. Таким чином, правова держава забезпечує життєдіяльність і охорону інтересів громадського суспільства. В свою чергу громадянське суспільство підпорядковує собі державу і контролює її.
Література 1. Ведєрніков Ю.А., Папірна А.В. Теорія держави і права: Нанч. посіб. — К.: Знання, 2008. — 333 с. 2. Копєйчиков В.В. "Загальна теорія держави і права" , К. Юрінком, 1997. – 317 с. 3. Олійник А.Ю. Правознавство. – К: Правова Єдність, 2009. – 792 ст. 4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с. 5. Фаткуллін Ф.Н. Основні вчення про право і державу. Навчальний посібник – Казань: КФЕІ, 1997 6. Політологія: Навч. посіб. / За заг. ред. проф. А. М. Чернія. – К.: Міленіум, 2009. – 370 ст. 7. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки) – К.: Либідь, 2002.- 576 c. 8. Загальна Декларація прав людини, 1948. 9. Конституція України. Київ, 2012.
