Кабінет Міністрів України Національний університет біоресурсів та природокористування України
Реферат З дисципліни: Теорія держави і права На тему: Політичні партії у політичній системі суспільства
Студентки I курсу I групи юридичного факультету Мусієнко Вікторії Олексіївни Викладач: Качур Віра Олегівна
Київ2012 План 1. Вступ. 2.Політична партія. 3.Історія терміну «партія». 4. Сутність і структура політичної системи. 5. Елементи політичної системи суспільства та їхня характеристика. 6. Висновок. 7. Використані джерела.
Вступ Актуальність даної теми полягає в доведенні взаємозв’язку держави і політичної системи і як наслідок повної нерозривності, адже в більшості випадків вони виступають як одне ціле. [1] Розглядаючи поняття політичної системи, спеціалісти підкреслюють, що вихідною категорією політичної теорії є «політика». Це - категорія давньогрецького походження і зазвичай органічно поєднується з діяльністю держави, визначає засіб, що гарантує реалізацію політичних цілей. Політична система - це сукупність трьох взаємодіючих підсистем: інституціональної, інформаційно-комунікативної та нормативно-регулятивної. Політична система пов'язана з особливою сферою діяльності людей - політикою, яка відображає сферу взаємовідносин між класами, соціальними групами, колективами, громадянами з приводу державної влади. В основі політичної системи лежать політичні відносини, політика, яка формується в державно-організованому суспільстві у відповідних формах. У цілому політична система - це універсальна управляюча система державно-організованого суспільства, компоненти якої пов'язані політичними відносинами і яка в кінцевому рахунку регулює виробництво і розподіл соціальних благ на основі використання державної влади великими соціальними спільнотами. В даній роботі висвітленні основні терміни, що стосуються політичної системи суспільства: поняття політичної системи, ознаки, значення для суспільства, висвітлення ролі держави в політичній системі, а також класифікація основних складових політичної системи. Термін політична система з'явився в політичному лексиконі в 50-60-х роках XX ст. Як науковий термін, поняття „система” вводить в біологію Берталанфі в 20-х роках для позначення процесу обміну клітини з зовнішнім середовищем. В його інтерпретації система представляє собою сукупність взаємопов'язаних елементів, при цьому зміна навіть одного з них призводить до зміни в цілій системі. Засновником системного підходу в політичній науці є американський вчений Істон. В його розумінні, політична система представляє собою механізм формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей.[2]
1. Політична партія. Політична партія — особлива громадська організація (об'єднання), що безпосередньо ставить перед собою завдання оволодіти політичною владою в державі або взяти в ній участь через своїх представників в органах державної влади та місцевого самоврядування. В Україні політична партія — це зареєстроване згідно з Законом України «Про політичні партії в Україні» добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах. [3] Зрозуміло, принципи, основи типів політичних партій різноманітні: заперечується або вважається неістотним класовий поділ політичних партій або розглядається класове ділення як основне. Соціолог Моріс Дюверже відзначав, що класична, базова типологія політичних партій відображає історичну логіку їх розвитку. Політичні партії розрізняються за походженням: класові, масові, кадрові. Кадрові політичні партії виникли в XIX ст. з виборчих комітетів і парламентських груп і відрізняються небагаточисельністю, вільним членством, опорою, насамперед, на професійних політиків і фінансову еліту, спроможністю забезпечити політичній партії матеріальну підтримку. Такі політичні партії орієнтовані на виборчі функції. Класичний приклад - республіканська і демократична партії в США. Масові партії характеризуються багаточи-сельністю (наявністю десятків сотень тисяч членів партії), ідеологічною орієнтованістю і домінуванням ідеологічних і виховних форм діяльності, наявністю тісного зв' язку апарату і партійних мас, порівняно жорсткою організацією. Вони виникли пізніше кадрових в зв' язку з розповсюдженням загального виборчого права багато в чому на хвилі робітничого руху як пролетарські партії. Масові політичні партії поділені Жаком Блонделем на представницькі західного типу, комуністичні і популістські. Робер-том-Луї Шварцейбергом поділені масові політичні партії на соціалістичні, комуністичні і фашистські. В 90-х роках XX ст. виник новий тип політичних партій, які називають "всеїдними", партіями "залучай всіх", партіями виборців тощо. Залежно від ставлення до інших елементів політичної системи, політичні партії поділяються на демократичні, авторитарні і тоталітарні. Демократичні партії поділяють на прагматичні, доктринальні (з підвищеною значимістю ідеологічного фактора), партії інтересів (з яскраво висловленим партикулярним представництвом інтересів певної соціальної групи - жінок, фермерів та ін.). Серед док-тринальних партій виділяються -соціалістичні, націоналістичні, релігійні (або антиклерикальні). Залежно від характеру партійної ідеології, виділяються ліберальні, консервативні, соціалістичні, комуністичні та ін.; від участі в здійсненні державної влади: опозиційні - легальні, напівлегальні і нелегальні; від тривалості існування - стабільні та нестійкі; за способом зв'язків політичної партії з її парламентською фракцією - м' які, слабкі і жорсткі, сильні; за характером членства - відкриті, з вільним членством, і закриті, елітарні. В сучасному світі за ставленням до вирішального типу приватновласницьких суспільно-економічних відносин (тобто за ступенем сприйняття або несприйняття такого типу) виділяються політичні партії: по-перше, ультраліві; по-друге, ліві; по-третє, лівоцентристські; по-четверте, центристські; по-п' яте, правоцен-тристські; по-шосте, ультраправі (або при менш детальній класифікації - лише ліві, центристські та праві) політичні партії. Вважаються найлівішими політичні партії, які виступають за застосування радикальних і навіть одіозних способів та методів боротьби з капіталізмом, а найправішими - ті, що готові вдаватися до жорстоких методів і способів захисту капіталістичних відносин. Та в історії політичного руху трапляються парадоксальні ситуації: в пізній період перебудови універсалістська схема поділу на лівих та правих перевертається знизу вгору, і сили, традиційно оцінювані як ліві, тимчасово починають вважатися правими, і навпаки. Та показником "лівизни" та "правизни" може бути ставлення не до загальносвітових процесів, а до необхідності зміни соціально-економічного ладу в Україні. Саме за такого теоретичного підходу в державах, де проводяться ті чи інші соціальноекономічні і політичні експерименти, праві (за традицією), ліберали та консерватори починають оцінюватися як "ліві", тобто такі, що виступають за радикальні зміни існуючого соціально-економічного ладу, а ліві (комуністи, соціалісти та ін.) - як праві консерватори, що протистоять впровадженню ліберально-капіталістичних принципів. В сучасній Україні існують та діють українофільські партії, партії радянського патріотизму, партії, орієнтовані на історичні цінності російської імперії, слов'янофільські, євразійські, європейської інтеграції, євроамериканської трансатлантичної єдності та інші політичні об'єднання, що базуються на культурно-історичних цінностях, інтересах, геополітичних программах тощо.[5]
2.Історія терміну «партія» Термін “партія” (лат. pars/partis - частина, галузь, відділ) існує ще з давньоримських часів, поняття “політична партія” як ми розуміємо його зараз -- витвір новітньої доби. Звичайно, різноманітні політичні групи, клуби та кліки такі ж старі, як і сама політика, але політичні партії у сучасному їх значенні тісно пов’язані зі становленням і розвитком представницької демократії та основного її елементу -- парламентаризму як форми і методу організації та здійснення влади. У більшості західних демократій виникнення політичних партій відбувалося поряд з поширенням права участі у виборах на все ширші верстви суспільства. Розширення народного представництва в органах влади не могло не вплинути на сам механізм виборчого процесу та його дійових осіб. Політики не могли більше ігнорувати значну кількість своїх потенційних прихильників. Зі зростаючою кількістю осіб, які не лише мають право обирати, але й право бути обраними, з’явилася небезпека безладдя у вільному політичному суперництві. За умов, коли на політичній арені відбувається строката метушня великої кількості кандидатів з різнобарвними політичними гаслами і програмами, виборець у такому хаосі політичних прапорів навряд чи міг зробити обдуманий і виважений вибір. Крім того, формування уряду у парламентській системі за такого величезного розмаїття представлених точок зору було вкрай складною, якщо не сказати майже неможливою, справою. Таким чином, постала необхідність певних форм організації між офіційними особами чи кандидатами на політичні посади і тими групами громадян, котрі їх підтримують, з метою сприяння цим особам у здобутті або збереженні влади. Так, протягом XIX — початку XX століть у західних демократіях виникають політичні партії, які об’єднують громадян у більш чи менш формально організовані структури, призначені забезпечити кандидатів на політичні посади у державі і культивувати громадську підтримку в суспільстві, необхідну для їх обрання на основі їхніх спільних заяв принципів і програм діяльності. Спочатку це були так звані “внутрішньо створені” партії в межах певної парламентської асамблеї, у подальшому переважали “зовнішньо створені” (поза парламентом) партії, які відображали вимоги і потреби різних соціальних верств і класів для їх законодавчого та самоврядного представництва. Яскравим прикладом таких “зовнішньо створених” партій є соціалістичні робітничі партії, що поширилися в Європі з початку нинішнього століття. Трохи пізніше таким чином виникли комуністичні, націоналістичні та фашистські партії, котрі вимагали вже не лише реформ, але повної трансформації суспільств, у яких вони діяли. Поява та розвиток цих партій знаходили сприятливий ґрунт саме серед суспільств з нерозвиненими демократичними інституціями, передусім такими як парламент та інші представницькі органи влади, а також за умов слабкої, хиткої виконавчої влади. Політична партія ставала практичним засобом, що відкриває канали зв’язку, комунікації серед різних соціальних груп, виявляючи і представляючи їхні інтереси; інструментом, який виражає під спільним знаменником об’єднаний політичний вибір її членів і прихильників. Ідентифікація посадових осіб за певною партією слугувала продовженням політичного процесу. Окремі особи, зрештою, полишали політичну діяльність, але те, що вони зробили, перебуваючи на посадах, створювало імідж їхньої партії. Коли час розмірковувань виходив, виборець часто підтримував або відкидав ту чи іншу партію безвідносно до змін у складі її кандидатів. На багатьох виборців з часом назви партій вже діяли як певні кодові символи, які викликали прихильну або несхвальну реакцію, навіть коли виборець мало знав про склад та особисті якості партійних кандидатів. Таким чином, природа політичної партії полягає в тому, що вона об’єднує у своїй структурі громадян певних соціальних верств і груп, а також завдяки цій структурі партія бере участь у процесах здобуття, утримання та впливу на державну владу. З іншого боку, політична партія як організована частина певної соціальної спільноти відображає її політичну ідеологію у прагненні змінити або зберегти існуючі у суспільстві відносини, а також роль, характер і реалізацію державної влади. Партія чи кілька партій репрезентують відповідний політичний рух, що несе у собі певну ідеологію стосовно розвитку суспільства. У руслі будь-якого руху політичних ідей партія відіграє роль організованої структури цього суспільного руху, реалізатора і втілювача його ідеології в суспільстві через участь у політичному процесі. Тому справедливим є також визначення політичної партії як організації, що прагне досягти політичної влади шляхом обрання своїх членів на державні посади з тим, щоб її політична філософія могла бути відображена у державній політиці 1). Політична партія у політичній системі суспільства є важливим і необхідним елементом здобуття, впливу та здійснення політичної влади. Вона є тим інститутом політичної системи, що акумулює і виражає політичні інтереси тих чи інших суб’єктів політики, які спрямовані на здобуття або утримання державної влади, крізь призму їхніх ідеологічних засад.[3]
3.Сутність і структура політичної системи. Розглядаючи це питання необхідно підкреслити, що політична система — це цілісна, впорядкована система відносин, дій, ідей, методів і інститутів, зв’язаних з політикою, з її розробкою та практичним здійсненням. Політична система суспільства — це складна, багатогранна система взаємин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп.
Політична система виступає як одна з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною тощо. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентське, президентське і т.п.), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (демократичний, тоталітарний, авторитарний) тощо. Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних систем: постіндустріальні, посткапіталістичні, перехідні, постколоніальні та ін. Вивчаючи політичну систему, доцільно, на наш погляд, визначити такі її компоненти: 1) політичні відносини; 2) політичну організацію, що охоплює сукупність політичних інститутів та організацій; 3) політичні, правові та моральні норми, що існують і діють у вигляді конституцій, статутів та програм партій, політичних традицій і процедур регуляції політичних процесів; 4) методи політичної діяльності, що становлять основу політичного режиму; 5) політичну культуру, що виявляється у політичних поглядах, ідеях, теоріях, у політичній свідомості та політичній поведінці.[6]
4. Елементи політичної системи суспільства та їхня характеристика Елементами політичної системи, тобто її складовими, є: а)суб'єкти (носії) політики; б) політичні норми та принципи; в)політичні відносини (стосунки); г)політичні погляди, політична свідомість та політична культура; д)зв’язки, що об'єднують названі компоненти. При системному вивченні елементів політичної системи можна відзначити, що вони передбачають існування і функціонування п'яти основних сторін політичної системи: а)інституціональної (організації, установи); б)регулятивної (норми, принципи); в)функціональної (політичні функції, політичний процес, політичний режим); г)ідеологічної (політичні погляди, політична свідомість та культура); д)комунікативної (зв'язки, що об'єднують вказані елементи політичної системи). Суб'єкти (носії) політики — це класи, нації, соціальні прошарки, групи; представники їхніх інтересів — різноманітні об'єднання, організації, в т.ч. держава, а також окремі люди. Наступним елементом політичної системи є політичні норми, тобто основні правила і принципи, що регулюють політичні відносини між народами, націями, політичними партіями та іншими суб'єктами політики. З одного боку, політичні норми є засобом політичної оцінки тих чи інших соціальних явищ і процесів, а з другого — закріплюють необхідну поведінку суб'єктів політики у тих чи інших межах стосовно до конкретної політичної ситуації. До складу політичних норм включають норми права, норми політичних партій і громадських організацій, політичні звичаї і традиції, політичні принципи, моральні норми політичного життя. Політичні норми передбачають і відповідальність суб'єктів політики за їхні порушення. Специфіка політичної відповідальності полягає у тому, що вона наступає не тільки за винні дії, але й за політичний недогляд, необачність, нерішучість та ін. Така відповідальність може проявлятися у формі осуду, позбавлення довіри, відкликання депутата тощо. До політичних санкцій належить припинення діяльності, розпуск, відставка, ліквідація громадського об'єднання чи заборона діяльності політичної партії. Наступним структурним елементом політичної системи суспільства є політичні відносини, тобто врегульовані політичними нормами стосунки між політичними суб'єктами, у процесі яких у суб'єктів з'являються і реалізуються права і обов'язки. Політичні відносини включають у себе реалізацію політичних функцій, а також існування політичного процесу, політичного режиму. Політичні функції — це основні напрямки політичної діяльності суб'єктів політики. До них належать: а)владно-політична інтеграція суспільства; б)регулювання соціально-політичної діяльності; в)забезпечення цілісного управлінського впливу на суспільні процеси тощо. Політичний процес — це сукупність діяльності всіх суб'єктів політичних відносин, що спрямована на формування, зміну чи перетворення, а також функціонування політичної системи суспільства. Політичний процес характеризується такими ознаками: а)це сукупність всієї політично значущої діяльності в рамках даного суспільства; б)діяльність реалізується суб'єктами політичної системи, спрямована на утворення та функціонування політичної системи, прийняття і виконання політичних рішень, організацію контролю за діяльністю і розвитком політичної системи. Політичний режим — політична обстановка у суспільстві, що реально складається і характеризується якісною і кількісною мірами участі народу, окремих соціальних груп, а також громадян у здійсненні політичної влади та методами здійснення цієї влади.[7] Елементи політичної системи суспільства та їхня характеристика – вони є одним з найважливіших компонентів політичного процессу суспільства. Як суб’єкт формування владних відносин, партії великою мірою визначають характер і спрямування політичного процесу, стратегію і тактику боротьба за владу, її утримання, політичну стабільність суспільства. Завдяки політичним партіям здійснюється прямий та зворотний зв'язок між суспільством і державою. Це важливий інститут громадянського суспільства, завоювання й утримання влади, форма управління суспільством, при якій боротьба партій за владу виступає як механізм використання розбіжності інтересів, інакомислення в цілях суспільного прогресу. СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ – відображена на рис. 1.
Р и с . 1 . С у т н і с т ь п о л і т и ч н о ї п а р т і ї
ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ – політична партія є специфічним інститутом політичної системи, а тому її функції носять тільки політичний характер. До основних з них слід віднести: – виявлення, формулювання, обґрунтування і захист інтересів відповідних верств та груп: – розробка ідеології, політичних доктрин і програм; – формування та добір кадрів для партії, державних структур та різних громадянських організацій: – політична соціалізація – передача традицій від одного покоління іншому; – соціальна інтеграція – узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій; – формування громадської думки; – політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців; СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ – у структурно-функціональному плані партія представляє собою систему наступних елементів (базових характеристик):
Р и с . 2 . С т р у к т у р а п о л і т и ч н о ї п а р т і ї
КЛАСИФІКАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ – продиктована їх різноманіттям, багатогранністю та тією роллю, які вони відаграють у політичному житті суспільства. Залежно від соціальної бази розрізняють: • партії моносередовищні, що складаються виключно з представників якихось окремих груп, верств, класів (наприклад, партії жіночі, націоналістичні, робітничі, буржуазні); • партії проміжні, які включають у себе представників кількох соціальних груп, верств, класів; • партії універсальні, які об'єднують все суспільство незалежно від наявності групових і класових перешкод; • корпоративні партії, що виражають більш вузькі групові інтереси (окремих верств бізнесу, робітничого класу тощо). Загальною тенденцією розвитку партій є розмивання моносередовищних партій і перетворення їх або в універсальні, або в більш вузькі, корпоративні.[8]
Висновки На мій погляд, політична система держави і суспільства включає такі відносно автономні системи, які дуже тісно взаємопов'язані між собою: 1) систему вищих і місцевих органів державної влади та управління; 2) систему органів місцевого самоуправління і самоорганізації населення; 3) систему політичних партій і громадських організацій, рухів тощо, які беруть участь у реалізації Державної політики, завдань і функцій держави; 4) систему соціально-економічних суб'єктів громадянського суспільства - державних підприємств і їх трудових колективів, комерційних, кооперативних, аграрних суб'єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у реалізації економічної та іншої політики держави, її завдань і функцій; 5) систему права і законодавства, які закріплюють юридичні права та обов'язки, повноваження всіх суб'єктів політичної системи; 6) систему культурних, науково-освітніх закладів, організацій та установ, які функціонують у культурно-виховній, науково-освітній і духовній сферах політичної системи держави і громадянського суспільства; 7) систему політичних і політично-правових відносин, політичних законів, норм і принципів, які регулюють політичні відносини; 8) систему або концепції стратегічного і тактичного розвитку політичної системи; 9) систему державної політики у сфері реалізації внутрішніх і зовнішніх завдань та функцій Української держави; 10) систему представницької та безпосередньої демократії та її різноманітні форми, інститути тощо; 11) систему засобів масової інформації, які впливають на політичну систему; 12) політичну свідомість і самосвідомість, політичну культуру державних органів влади і суб'єктів громадянського суспільства тощо. Отже, політична система держави і суспільства - це надзвичайно складне соціально-політичне явище, яке має різноманітні зв'язки з економічною системою держави і суспільства, правовою системою держави і суспільства і т. д.
Використані джерела: 1. http://studentu5.com/index.php?work=518 2. Політична система сучасної України.- К.: Парлам. вид., 1998.— С. 7 3. http://uk.wikipedia.org/wiki/ 4. Закон України "Про політичні партії в Україні". 5. http://pidruchniki.ws/1180040836420/politologiya/mistse_politichnoyi_partiyi_suspilstvi 6. Литвин В. Про сучасні українські партії, їх прихильників та лідерів: Політологічні читання // Українсько-канадський щоквартальник. — 1992. — №1. 7. Комаров С. А. Общая теория государства й права.- М.: Юрид.лит., 1998.-С. 123. 8. http://posibnyky.vntu.edu.ua/politolog/9..htm Тема 9. Політичні партії і партійні системи. Громадські організації та рухи 9. Гаджиев К. С. Политическая наука.- М., 1994.- С. 112.
