Місце політичних партій у політичній системі суспільства
15.05.13, 19:22:33
План Вступ I. Поняття політичної партії та її походження. II. Функції партії. III. Класифікація політичних партій. IV. Місце політичних партій в політичній системі суспільства. Висновки Література
Вступ Політичне життя в сучасному суспільстві не мислиме без партій. В різних політичних системах, що існували в історії, люди об’єднувались з метою захисту особистих інтересів і нав’язування своєї думки як панівної. Партія опосередковує відносини населення і держави. Вона є основою для нормального функціонування якісної системи управління і відіграють основну роль у підготовці та просуванні кадрів у державній політиці. Проблемі розвитку, функціонування та місця політичних партій у політичній системі суспільства присвячено роботи вчених Т. Гоббса, М. Вебера, М. Дюверже та інших. Серед українських науковців цю тему досліджували П. Удовенко, М. Горлач, М. Цвік та інші. Незважаючи на достатню увагу, яку приділяли цій проблемі дослідники, подальшого вивчення все ж потребує питання місця політичних партій у політичній системі суспільства. Метою даної роботи є вивчення місця політичних партій у політичній системі суспільства. Для досягнення цієї мети були поставлені такі дослідницькі завдання: Дати визначення поняттю політичної партії; Дослідити питання походження політичної партії; Проаналізувати функції політичної партії; Розглянути класифікацію політичних партій; Дослідити місце політичних партій в політичній системі суспільства; Сформулювати висновок; Оцінити діяльність політичних партій.
I. Поняття, історія виникнення партії. Політична партія – один з основних інститутів політичної системи. Вона є з’єднувальною ланкою між державою і суспільством. Політична партія – це добровільне об’єднання громадян, основною метою якого є здобуття, утримання та вплив на державну владу чи місцеве самоврядування відповідно до своєї програми розвитку. Що відрізняє партію від інших суспільно-політичних організацій і груп тиску (в буржуазних державах організовані соціальні групи, прагнучі впливати на державні органи, добитися їх підтримки і ухвалення рішень, що відповідають інтересам і цілям групи [7]) ? 1. Організаційна оформленість: стійкі внутрішньопартійні відносини і наявність розгалуженої структури на загальнонаціональному, регіональному і місцевому рівнях (виборні центральні органи і сітка регіональних відділень). 2. Відкрита налаштованість на владу. Ця ознака відрізняє партії не тільки від суспільних рухів, але й від груп тиску. Останні часом володіють реальною владою, але не афішують цього, віддаючи перевагу озвученню своїх інтересів через партійних лідерів. 3. Пошук масової опори: безпосередньо активних членів і виборців. Це вимагає від партій проведення агітаційної роботи, пропаганди своїх доктрин. 4. Ідеологічність партійних доктрин. У сучасній практиці поширений феномен електоральних партій, в яких ідеологія виступає на задній план, а головними функціями стає висування кандидатів: мобілізація виборців на підтримку кандидата. На думку відомого французького політолога М.Дюверше, такими є демократична і республіканська партії США - свого роду команди спеціалістів з завоювання голосів і адміністративних посад. Але в будь-якому випадку партія пропонує своїм послідовникам певну систему орієнтацій стосовно стратегії розвитку суспільства. 5. Наявність програмної мети - певного проекту розвитку суспільства. Програма відображає інтереси окремої соціальної групи або претендує на вираження інтересів більш широких мас.[6] Отже, політичні партії від інших суспільно-політичних організації і груп тиску відрізняється широкою політичною орієнтацією і наявністю загальної політичної програми. Питання походження політичної партії та її ролі в політичному процесі є предметом довготривалої дискусії. Наприклад, Т. Гоббс вважав, що партія – це наслідок втілення природного для людини духу протиріччя, А. Товкіль стверджував, що вона є випадком політичних асоціацій, які формуються на основі вільного вибору людини, М. Вебер додержувався думки, що політичні партії є своєрідним механізмом просування лідерів до влади. Слово “партія” має латинське походження ( від лат. pars (partis) – частина, група ) й означає частину більшої спільноти. Поняття “партія” використовувалося ще Аристотелем, однак політичні партії ведуть родовід з XVIII сторіччя. Першими прототипами сучасних партій вважаються британські “торі” (консерватори) та “віги” (ліберали). Поява партій була спричинена капіталізацією суспільства, коли народжена буржуазія щораз активніше заявляла свої претензії на владу. У XIX сторіччі, з виходом на політичну арену робітництва, у Західній Європі з’являються прототипи сучасних соціал-демократичних партій. [1] Слід зазначити, що в ті часи, як і сьогодні, ставлення як населення в цілому, так і окремих мислителів і державних діячів до партій аж ніяк не було однозначним. Так, Ж.-Ж. Руссо вважав що партія – це зло, засіб роз’єднання суспільства, своєрідний вплив інтересів домінуючих соціальних груп над загальносуспільними. З ним погоджувались засновники Конституції США Дж. Вашингтон, Т. Медісон, О. Гамільтон та інш.
II. Функції партії. Важливе місце у розумінні сутності партій та оцінці їхньої ролі у політичній системі суспільства посідає визначення функцій політичних партій. Функції політичної партії – це головні напрямки діяльності політичної партії. Загальновизнаною є теза про те, що будь-яка громадсько-політична організація стає партією тоді, коли вона для виконання своєї програми висуває як мету прихід до влади або вплив на владу, участь у справах держави, визначання форм і напрямів її діяльності. Звідси й випливають основні функції політичних партій. [3] Визначимо ж функції партії, які характеризують її зв'язки з класом, соціальною групою, суспільством загалом; функції щодо політичної системи суспільства й окремих інституцій; нарешті, функції партії стосовно власних проблем, проблем організації та здійснення внутрішнього життя самих партій. Види функцій політичних партій: 1) кадрова. Під цією функцією розуміється підбір і висунення кадрів як для самої партії, так і для інших організацій, що входять у політичну систему, у тому числі висунення кандидатів у представницькі органи влади й у виконавчий апарат держави. Саме партії висувають кандидатів у законодавчі органи влади та обирають лідерів, що змагатимуться за найвищі виконавчі посади. Саме в політичних партіях майбутні законодавці та керівники виконавчих структур демонструють свої політичні й організаційні здібності, випробовують свій потенціал роботи в органах влади. У більшості демократичних партій існують механізми, які дають змогу членам партії брати участь в обранні лідерів. у одних партіях участь у висуванні й обранні лідерів беруть лише найактивніші члени партії, в інших — існують умови для дуже широкої участі будь-кого, хто вважає за потрібне ототожнювати себе з цією партією; 2) представницька (представництва інтересів). Вона полягає у тому, щоб забезпечити перемогу на виборах. Для цього партії повинні акумулювати загальнокласові, загальнолюдські та специфічні інтереси різних фракцій з метою зміцнення соціальних підвалин і підтримання стабільності політичної системи, а також реалізації зазначених інтересів шляхом використання контролюючими органами державної влади інших державних органів і громадських організацій; 3) програмна – формування політичної програми відповідно до інтересів певної частини суспільства. В суспільстві завжди існують різноманітні й різнорідні інтереси. Однією з основних вимог демократії є знаходження способів мирного узгодження розбіжностей у політичних претензіях, що їх висувають різноманітні соціальні групи. Трансформувати окремі інтереси в ефективні політичні рішення без урахування інших інтересів дуже важко. Потрібно, щоб якнайбільше груп були впевнені, що їхні вимоги враховуватимуться бодай частково, якщо вони виконуватимуть рішення уряду. Отож, партії слугують демократії, якщо вони досягають компромісів, у яких інтереси відмінних груп враховані якнайширше. Партії роблять це тому, що це найкраще слугує їхнім інструментальним цілям — прагненню здобути владу. Якщо ж партія робить ставку тільки на якусь одну соціальну групу, вона суттєво обмежує свої шанси на перемогу. Тому більшість політичних партій, виходячи зі своїх ідеологічних позицій, намагаються узгодити і акумулювати різні соціальні інтереси. Партії можуть робити це самостійно, через процес вироблення власної політики й виборчої стратегії, або вони можуть скористатись формуванням блоків чи коаліцій; 4) конкурентна – участь у політичній боротьбі за здобуття й утримання державної влади. У демократичному суспільстві шлях до влади пролягає через вибори. Боротьба різних партій на виборах забезпечує плюралістичний характер політичного процесу в системі ліберальної демократії.; 5) внутрішньопартійна. Полягає у регулюванні внутрішньопартійного життя, вирішення різних внутрішньопартійних питань; 6) контрольна – контроль за діяльністю державних органів, коли партія опозиційна. Головна мета будь-якої партії — політична влада. Через своїх представників у законодавчій та виконавчій владі партії впливають на процес прийняття політичних рішень, беруть участь у виконанні управлінських функцій у державі. Таким чином, політичні партії мають можливість втілювати на практиці свої передвиборчі обіцянки та програмні завдання. Вплив на діяльність законодавчої влади партії здійснюють через свої угрупування в парламенті — фракції. У країнах з парламентською і парламентсько-президентською формою правління партії, які здобули більшість місць у вищому органі законодавчої влади, отримують право на формування уряду. Часто декілька партій створюють коаліцію, що формує уряд і підтримує його діяльність у парламенті, їх називають правлячими партіями. Партії, що залишаються в меншості і протистоять у парламенті і поза його межами політичному курсу правлячих партій, визначають як опозиційні партії. Згідно із законодавством більшості демократичних країн, політична опозиція має офіційний правовий статус. Якщо правлячі партії беруть безпосередню участь у функціонуванні виконавчої влади, то опозиційні партії здійснюють контроль за діяльністю уряду, формулюють альтернативну політичну програму. Наявність правлячих і опозиційних партій створює механізм політичної відповідальності влади перед виборцями. правлячі партії постійно зазнають критики з боку опозиції, і це підвищує їхню відповідальність за прийняті рішення, дії та вчинки в органах державної влади й місцевого самоврядування. Крім того, наявність опозиції примушує їх кожного разу відстоювати своє право на здійснення влади на виборах; 7) ідеологічна – формування, розвиток і впровадження у суспільну свідомість своєї ідеології, вплив на громадську думку. Мало від кого з виборців можна очікувати, що у них буде достатньо компетентності та часу, щоб зрозуміти велику кількість і складність рішень, які доводиться приймати сучасним урядам. Якщо громадянам потрібно зробити розумний вибір щодо напрямку політики, то необхідно, щоб хтось пояснив їм проблеми та можливі варіанти політичних рішень. і тому однією з найважливіших функцій, які можуть виконувати партії в умовах демократії, є виховання громадської думки. Партії виконують цю функцію, дебатуючи сутність проблем, які потрібно вирішити, та визначаючи можливий курс для їх розв’язання; 8) інтеграційна. Головне завдання цієї функції - згладити соціальні протиріччя, не допустити розвитку чисельних конфліктів до точки вибуху всієї системи суспільства. Ефективне функціонування політичної системи сприяє реалізації суперечливих, але взаємозв’язаних цілей суспільного розвитку: оновлення соціальних процесів, яке необхідне з погляду врахування й пристосування до умов, що постійно змінюються, і стабілізації — фактора збереження соціальної цілісності. Призначення політичної влади саме й полягає в тому, щоб забезпечити як розвиток, так і стабільність соціальної системи. Якщо влада нездатна до цього, то неминучі численні деструкції політичних відносин.[9] Успішне виконання політичною партією своїх функцій у сфері політичних відносин залежить від того, наскільки глибоко партія усвідомила інтереси політичних соціальних груп, зокрема зацікавленість у підвищенні рівня життя населення, очищення інститутів державної влади і політичної еліти від корумпованості і бюрократизму тощо.
III. Класифікація політичних партій. Політичні партії відрізняються одна від одної походженням, місцем і роллю в політичній системі, соціальною базою, ідеологією, програмою і т.д. Кожна партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). Політичні партії розрізняються за походженням: класові, масові, кадрові. Кадрові політичні партії виникли в XIX ст. з виборчих комітетів і парламентських груп і відрізняються небагаточисельністю, вільним членством, опорою, насамперед, на професійних політиків і фінансову еліту, спроможністю забезпечити політичній партії матеріальну підтримку. Такі політичні партії орієнтовані на виборчі функції. Класичний приклад - республіканська і демократична партії в США. Масові партії характеризуються багаточисельністю (наявністю десятків сотень тисяч членів партії), ідеологічною орієнтованістю і домінуванням ідеологічних і виховних форм діяльності, наявністю тісного зв'язку апарату і партійних мас, порівняно жорсткою організацією. Вони виникли пізніше кадрових в зв'язку з розповсюдженням загального виборчого права багато в чому на хвилі робітничого руху як пролетарські партії. Масові політичні партії поділені Жаком Блонделем на представницькі західного типу, комуністичні і популістські. Робертом-Луї Шварцейбергом поділені масові політичні партії на соціалістичні, комуністичні і фашистські. В 90-х роках XX ст. виник новий тип політичних партій, які називають "всеїдними", партіями "залучай всіх", партіями виборців тощо. Залежно від ставлення до інших елементів політичної системи, політичні партії поділяються на демократичні, авторитарні і тоталітарні. Демократичні партії поділяють на прагматичні, доктринальні (з підвищеною значимістю ідеологічного фактора), партії інтересів (з яскраво висловленим партикулярним представництвом інтересів певної соціальної групи - жінок, фермерів та ін.). Серед док-тринальних партій виділяються - соціалістичні, націоналістичні, релігійні (або антиклерикальні). Залежно від характеру партійної ідеології, виділяються ліберальні, консервативні, соціалістичні, комуністичні та ін.; від участі в здійсненні державної влади: опозиційні - легальні, напівлегальні і нелегальні; від тривалості існування - стабільні та нестійкі; за способом зв'язків політичної партії з її парламентською фракцією - м'які, слабкі і жорсткі, сильні; за характером членства - відкриті, з вільним членством, і закриті, елітарні. В сучасному світі за ставленням до вирішального типу приватновласницьких суспільно-економічних відносин (тобто за ступенем сприйняття або несприйняття такого типу) виділяються політичні партії: по-перше, ультраліві; по-друге, ліві; по-третє, лівоцентристські; по-четверте, центристські; по-п'яте, правоцентристські; по-шосте, ультраправі (або при менш детальній класифікації - лише ліві, центристські та праві) політичні партії. Вважаються найлівішими політичні партії, які виступають за застосування радикальних і навіть одіозних способів та методів боротьби з капіталізмом, а найправішими - ті, що готові вдаватися до жорстоких методів і способів захисту капіталістичних відносин. Та в історії політичного руху трапляються парадоксальні ситуації: в пізній період перебудови універсалістська схема поділу на лівих та правих перевертається знизу вгору, і сили, традиційно оцінювані як ліві, тимчасово починають вважатися правими, і навпаки. Та показником "лівизни" та "правизни" може бути ставлення не до загальносвітових процесів, а до необхідності зміни соціально-економічного ладу в Україні. Саме за такого теоретичного підходу в державах, де проводяться ті чи інші соціально-економічні і політичні експерименти, праві (за традицією), ліберали та консерватори починають оцінюватися як "ліві", тобто такі, що виступають за радикальні зміни існуючого соціально-економічного ладу, а ліві (комуністи, соціалісти та ін.) - як праві консерватори, що протистоять впровадженню ліберально-капіталістичних принципів.[2] Класовий аналіз дозволяє визначити, по-перше, яка суспільна база руху, по-друге, по відношенню до яких суспільних верств програма політичних партій - найбільш функціональна, по-третє, з якими соціальними спільностями зв'язані керівники, лідери руху і по-четверте, які суспільні верстви одержують найбільшу користь а діяльності політичної партії. Але у визначенні соціальної бази не тільки класи грають важливу роль. Справа в тому, що в політичному житті (особливо характерно для сучасного етапу розвитку політичних процесів) основою виникнення політичних партій не завжди буває суспільний клас, соціальний шар. В політичному житті беруть участь найрізноманітніші верстви і соціальні спільності, що складають соціальну базу сучасних політичних партій і політичних рухів (інтелігенція, робітники, селяни, підприємці, фермери, бізнесмени тощо).
V. Місце політичних партій в політичній системі суспільства. У політичній системі суспільства носіями політичної діяльності та політичних відносин є різні організації, а насамперед політичні партії. Це єдиний громадянський інститут функції якого лише політичні. Політичні партії активно впливають на діяльність органів державної влади, економіку, соціальні процеси, відносини між країнами. Вони є одним із базових інститутів сучасного суспільства, без якого не можливе функціонування представницької демократії, яка потребує розвинутих і добре організованих партій. За їх відсутності посилюється загроза виникнення авторитарного режиму. Демократія забезпечується участю партій у виборах, позаяк на багатопартійних виборах зіштовхуються не амбіції особистостей, а інтереси суспільних груп. Партії нині є невід'ємною частиною всієї демократичної системи, особливо парламентської демократії, оскільки парламентська робота здійснюється переважно через партії. Місце і роль політичної партії, характер її діяльності визначаються, по-перше, мірою її вростання в політичну систему суспільства, тривалістю її існування, зміною її назви і порушенням організаційного статусу, а також місцем і роллю фракції в уряді, тобто керівництво урядом або участь в ньому. По-друге, місце і роль політичної партії визначаються соціальною підтримкою, тобто йдеться про підтримку соціальними класами, соціальними шарами, групами, різноманітними суспільними і релігійними рухами, етнічними спільностями, міським і сільським населенням, окремими громадянами. По-третє, політичною орієнтацією політичної партії, наприклад, у ставленні до власності на засоби виробництва, про роль держави в економічному регулюванні, перерозподілі суспільного багатства, соціальному захисті громадян, секуляризації (тобто перетворенні в світські) суспільства, входження в блоки, наднаціональні інтеграції, у ставленні до виборчих громадянських прав тощо. По-четверте, одним з принципів, що визначають місце і роль політичної партії в суспільстві, є структурна незалежність, тобто ступінь автономності політичних партій, життєве забезпечення її (джерела прибутків, рекрутування, поповнення членів партії, джерела поповнення рядів політичних лідерів, зв'язок з іншими політичними партіями, відносини з зарубіжними політичними партіями і рухами). По-п'яте, внутрішньою структурою, організаційною побудовою політичної партії, інтенсивністю відповідних зв'язків, географічною розкиданістю і густотою первинних партійних осередків (організацій), частотою зібрань, нарад, різноманітних семінарів тощо на місцях, зібрань і з'їздів у масштабах країни, інтенсивністю пропаганди, постановкою науки і освіти в політичній партії, ступенем підконтрольності внутрішньопартійних груп, осередків, централізованістю влади всередині партії; наявністю і поєднаністю фракції, активність членів політичної партії в її діяльності, вимогливістю до партійців, вірністю ідеалам і інтересам, що відстоюються партією, особистою відданістю справі політичної партії тощо.[2] Політичні партії - один з найважливіших інститутів політичної системи суспільства. Багато в чому політичні партії визначають характер і спрямування політичного процесу, стратегію і тактику оволодіння владою, політичну стабільність суспільства. Як правило, політичні партії мають свою програму та систему цілей, яку вони активно пропагують та захищають, розгалужену організаційну структуру, вони покладають певні обов’язки на своїх членів та встановлюють норми поведінки. Завдяки цьому партії підвищують рівень організованості політичного життя. У тих суспільствах, де існує розвинута система політичних партій, діяльність яких базується на правових нормах, панує й політична стабільність. Суспільство за таких умов здатне цивілізовано вирішувати всі політичні проблеми, що виникають, використовуючи для цього різноманітні засоби, не боючись ні кризи, ні анархії. Політичні партії як представники інтересів громадянського суспільства акумулюють політичні очікування і настрої населення, на їх основі визначають шляхи і напрямки розвитку держави та суспільства. У результаті конкурентної боротьби політичних партій на виборах, підтримки певних напрямків розвитку держави і суспільства народом політична програма партії здійснюється через завоювання більшості в парламенті, формування уряду, прийняття відповідних законів тощо. Отже, політичну партію можна визначити як інститут громадянського суспільства, покликаний визначати політичні шляхи та напрямки його розвитку, реалізовувати їх через вибори до представницьких органів влади та діяльність в їх складі або контролювати їх у разі перебування в опозиції.[5] Характерною рисою політичного життя суспільства є співвідношення однопартійності та багатопартійності. Політичний досвід свідчить, що однопартійність характерна політичному життю суспільства, де відсутня розвинута соціально-класова структура, відстала економіка, низький рівень політичної культури більшості громадян, а демократія знаходиться в початковому стані. У сучасному світі в більшості держав функціонують багатопартійні системи, що свідчить про демократизацію всіх сторін життя суспільства. Це найбільш розвинена форма політичного плюралізму, який віддзеркалює різноманітність інтересів класів, соціальних груп та спільнот, що виявляються в політичній сфері.[9] Позитивна й негативна оцінки ролі політичних партій у житті суспільства пронизує всю історію їхнього існування, включаючи і сьогодення. В одних випадках роль партій у житті оцінюють позитивно, в інших їх звинувачують за те, що вони гальмують розвиток демократії, знижують ефективність функціонування інститутів держави. Ідеальній політичній партії властиві пластичність, спроможність на крутих поворотах і змінах в суспільстві міняти структуру, постійно удосконалюватися, розвиватися. Найважливішими рисами ідеальної політичної партії є спроможність почувати політичну ситуацію, уміння знаходити в своєму середовищі і виховувати справді політичних діячів, політичних лідерів та ін. Роль політичних партій у політичній системі сучасного суспільства полягає в тому, що вони являють собою первинні політичні інститути, знаходяться серед пересічних громадян, є своєрідними посередниками між народом, який реалізує за їх допомогою повноваження єдиного джерела влади, і державою як спеціально створеним та відносно відокремленим інститутом публічної влади в загальнонаціональному масштабі [4, ст. 36].
Висновки Політичні партії відіграють надзвичайно важливу роль в політичній системі суспільства, адже головним покликанням політичних партій є розвиток громадської думки та формулювання стратегії суспільного розвитку. Суспільство не може обійтись без політичних партій, бо вони є виразниками об´єктивно існуючих багатоманітних соціальних інтересів, урівноважують ці інтереси в боротьбі за державну владу. За допомогою політичних партій громадянське суспільство вирішує низку важливих питань свого існування: делегує до владних структур своїх представників, здійснює вибір між різними концепціями суспільного розвитку, контролює діяльність вищих державних органів. Без опори на партії неможлива робота парламенту. Тож політичні партії є незамінними у демократичній державі, вони виражають інтереси окремих груп суспільства і допомагають реалізувати їх, впливають на діяльність органів державної влади, економіку, соціальні процеси, відносини між країнами. Вони є одним із базових інститутів сучасного суспільства і без них ми не зможемо рухатися вперед.
Література 1. Ващенко К. О., Корнієнко В. О. Політологія для вчителя. Тема. 9 Політичні партії і партійні системи. Громадські організації та рухи. 2. Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику. Розділ 10. Політичні партії і партійні системи. Політичні рухи. – К.: Центр учбової літератури, 2009. — 840 с. 3. Кирилюк Ф. М., Обушний М. І., Хилько М. І. та ін. Політологія ; За ред. Ф. М. Кирилюк, − К., 2004. – 776 с. 4. Скакун О.Ф. „Теорія держави і права”. – Підручник. – Харків, „Консум”, 2001 р. – 656 с. 5. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права - Харків: Право, 2002. - 432 с. 6. Юрій М.Ф. Політологія. РОЗДІЛ III. Політичні системи і політичні режими. Тема 11. Політичні партії. Партійні системи. Суспільно-політичні рухи. – Київ Дакор 2006. 7. [ http://vseslova.com.ua/word ] 8. [ http://www.megos.org.ua/navczannia/politologia.11.1.html] 9. [http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/700/10/]
