Характеристика політичної системи суспільства згідно функціонального підходу до її дослідження
15.05.13, 19:58:40
Кабінет Міністрів України Національний університет біоресурсів і природокористування України
Реферат З дисципліни теорія держави і права Характеристика політичної системи суспільства згідно функціонального підходу до її дослідження
Студентки денного відділення Голуб Світлани Миколаївни І курсу І групи юридичного факультету Викладач Качур Віра Олегівна
Київ 2012 План Вступ 1.Поняття політичної системи суспільства 2.Поняття функціонального підходу 3.Політичні відносини 4.Політичний процес 5.Політичний режим Висновок Використані джерела
Вступ
Політична система суспільства - цілісна й упорядкована сукупність державних і недержавних інститутів, відносин і принципів, що покладені в основу політичного життя конкретної країни і беруть участь у ньому.[8] Основним завданням перед собою ми поставили : з`ясувати поняття політичної системи суспільства згідно функціонального підходу, розглянувши його складові. Згідно із загальною теорією систем елементами системи вважаються її невід'ємні й взаємопов'язані складові. Наявність кожної з них необхідна для існування і функціонування системи, досягнення її цілей. Такі елементи системи називаються підсистемами, кожна з яких водночас є й окремою системою. Оскільки кожна підсистема має складні внутрішні зв'язки й будову, то щодо її власних складових використовується термін елементи системи. Взаємодія елементів політичної системи суспільства дозволяє виділити п`ять підсистем її функціонування, одною з таких є функціональна підсистема. Функціональна підсистема знаходить свій вияв не лише в політич¬ному процесі, а й у політичному режимі, під яким звичайно розуміють сукупність методів і засобів здійснення політичної влади. Найважли¬вішими показниками політичного режиму є рівень демократії і реаль¬ний політико-правовий статус особи.[7]
1.Поняття політичної системи суспільства
Держава — хоч і стрижнева, найважливіша, проте не єдина політична організація у суспіль¬стві. Вона перебуває, живе в оточенні інших ор¬ганізацій, утворень, формувань, які так чи інакше стикаються, взаємодіють з нею — співпрацюють або конфліктують, впливають (або прагнуть впли¬нути) на державу і водночас зазнають, тією чиіншою мірою, впливу з її боку. Отже, всі вони, чи прямо, чи більш опосередковано, беруть участь у політиці, у політичному житті суспільства, у полі¬тичних стосунках, насамперед з державою. Тому вивчення держави крізь призму цих стосунків доз¬воляє поглибити і конкретизувати уявлення про її соціальне призначення і роль у суспільстві, про фактори, якими зумовлюється її діяльність. Політична система суспільства (у широко¬му розумінні) — це система всіх політичних явищ, що існують у соціально неоднорідному, зок¬рема класовому, суспільстві. Елементи політичної системи суспільства: 1)суб'єкти (носи) політики — класи, нації, соціальні прошарки, групи; представники їхніх інтересів — різноманітні об'єднання, організації (зокрема держава) — і, нарешті, люди (особис¬тості); 2)політичні відносини, стосунки; 3)політична свідомість (політична ідеологія та політична психологія) суб'єктів політики; 4)політичні норми — загальні правила пове¬дінки у політичних стосунках. Політична система суспільства (у вузькому розумінні) — це система всіх державних і недер¬жавних утворень (організацій), громадських об'єд-нань і трудових колективів соціально неоднорідно¬го (зокрема, класового) суспільства. Політичну систему у вузькому розумінні іноді називають політичною організацією суспільства.[6]
2.Поняття функціонального підходу
Функціональний підхід — політичні відносини, політичний процес, політичний режим, оскільки через них формується, змінюється, здійснюється політика. Функціональна підсистема політичної системи знаходиться у політичному процесі й політичному режимі. У загальному вигляді політичний процес визначається як «форма функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує у просторі і часі»[1]. Конкретніше він може бути охарактеризований як сукупність дій, спрямованих на збереження або зміну певної політичної ситуації. Політичний процес є практичною діяльністю, метою якої виступає досягнення певного політичного результату. Найважливіший елемент політичного процесу — прийняття і реалізація політико-управлінських рішень, шо передбачає здійснення таких дій, як збирання й систематизація необхідної інформації, розробка на цій основі альтернативних пропозицій і проектів, формалізація рішення, тобто надання йому обов'язкової сили, втілення в життя і контроль за виконанням. Політичний процес, звичайно, не зводиться до прийняття й виконання політичних рішень. Важливим елементом його є ставлення різних соціальних спільностей до тієї чи іншої політичної ситуації — рішення, події тощо, поведінка і дії мікро- та макрогруп і їхніх різноманітних об'єднань. Від цієї поведінки, дій або бездіяльності мас, їх підтримки або протидії багато в чому залежить можливість прийняття рішень, а ще більшою мірою — реалізація їх. Функціональна підсистема знаходить свій вияв не лише в політичному процесі, а й у політичному режимі, під яким звичайно розуміють сукупність методів і засобів здійснення політичної влади. Найважливішими показниками політичного режиму є рівень і ступінь демократії та реальний політико-правовий статус особи. Детальніше про політичний режим та інститути політичної системи йтиметься у наступних главах.[2]
3.Політичні відносини
Політичні відносини — це різноманітні, зумовлені соціально-економічним і культурним рівнем суспільства взаємозв'язки і взаємодії, що виникають між соціальними спільнотами й індивідами, створеними ними політичними інституціями й організаціями з питань втілення політичних інтересів і політичних потреб у сфері завоювання, формування і функціонування політичної влади. Сутність політичних відносин становить питання про політичну владу, використання її в інтересах кожної з соціальних груп, держави, суспільства в цілому. Зміст цивілізованих політичних відносин становить заснована на ненасильницьких методах взаємодія суб'єктів політики з метою свідомого використання політичної влади, реалізації політичних інтересів і потреб. Політичні відносини у системі суспільних відносин мають властиві їм особливості. До них належать: надзвичайна різноманітність; глибока зумовленість соціально-економічними відносинами і культурним рівнем суспільства; визначеність політичними інтересами і політичними потребами; особливість вираження — у сфері завоювання, формування і функціонування політичної влади, втілення у політичних відносинах факту управління; регулювання відносно всіх інших видів суспільних відносин, у які вступають суб'єкти; прямий або непрямий вплив на систему суспільних відносин; охоплення широких мас, їх спільнот, створених ними організаційних структур участю у політичних відносинах; політичні відносини значно більше, ніж інші, впливають на забезпечення соціальної стабільності, на функціонування всіх структур політичної системи суспільства, забезпечують цілісність її. Послідовна зміна стану політичних відносин набуває вигляду політичного процесу. Вона може бути пов'язана не тільки з переходом політичних відносин від одного типу до іншого, а й розвитком всередині кожного з них. Типи політичних відносин можуть змінюватися революційним шляхом. Політичні відносини, що утвердилися, вдосконалюються шляхом реформ. Реформи як засіб удосконалення забезпечують наростання кількості існуючої якості, необхідної для переходу до нової якості. Як зміна, так і вдосконалення політичних відносин пов'язані з внутрішнім їх станом і як такі не залежать від бажань політичних лідерів. Це відбувається, наприклад, у такий спосіб. Якщо в суспільстві створюються умови, за яких об'єкт політики не хоче жити так, як раніше, а суб'єкт політики не може по-старому здійснювати політику і не звертається до реформ, то виникають об'єктивні передумови революції. При наявності зрілого суб'єктивного чинника складається загальнонаціональна криза, що може перерости у революцію. Якщо ж такого усвідомлення немає, то відбувається не революція з її докорінними змінами у політичних відносинах, а політичний бунт. Політичний бунт являє собою такий політичний виступ мас, який характеризується насильницьким зламом існуючих порядків. У ньому немає елементів організованості, слабкими є уявлення про практичні політичні дії, нечіткими залишаються цілі політичних змін. Політичні бунти не створюють нові політичні відносини. Найчастіше вони вносять дестабілізацію в існуючі політичні відносини. Вони можуть прискорити необхідність політичних змін, але самі не є засобом творення нових політичних відносин. Політичні бунти найбільш характерні для політичної боротьби рабів, кріпаків. Політичні відносини, впливаючи на всю систему соціальних відносин, відчувають на собі зворотний вплив. Так, зміна економічних відносин тим успішніша, чим рішучіше ламається стара і створюється нова система політичних відносин. Разом з тим політичні відносини можуть розвиватись послідовно як демократичні, маючи під собою як базу розвинені економічні відносини.[3] Політичне відчуження у розвитку політичних відносин. Політична боротьба - форма політичних відносин між суб'єктами політики, спрямованих на досягнення міцних позицій у системі владарювання і впливу на владу шляхом реалізації своєї політичної волі. Інтереси різних суб'єктів політики - основа політичної боротьби. Влада як об'єкт політичної боротьби. Політичні відносини у політичній боротьбі. Соціальні функції і об'єднувальна роль політичних відносин. Поєднання влади, її носіїв, політичної культури в політичній системі суспільства.[10]
4.Політичний процес
Політичний процес - це сукупність усіх видів політичної діяльності. Політичний процес - явище динамічне й багатогранне. Цим терміном (від лат. processus - просування) характеризують хід та особливості руху, послідовну зміну подій, явищ. Політична наука використовує цей термін перш за все для характеристики реалізації владних інтересів і досягнення цілей. Дії політичних суб'єктів здійснюються в часі й просторі, як упорядкована послідовність, що має політичний смисл. Політичний процес виступає характеристикою політичного життя в цілому, реалізує виконання суб'єктами політики своїх специфічних ролей і функцій. Політичний процес відображає політичну реальність, яка виникає внаслідок боротьби інтересів політичних сил, соціальних груп, індивідів. У змістовому плані політичний процес охоплює дії громадян й еліт, які здійснюються стосовно влади. Дії політичних суб'єктів розвиваються в рамках політичної системи. Політична наука виділяє три основні підходи до розуміння сутності політичного процесу залежно від дії політичних суб'єктів і часових вимірів. Прибічники інституційного підходу пов'язують це явище з трансформацією інститутів влади. Представники біхевіористського підходу як основні суб'єкти політики розглядають окремих індивідів або групи осіб. Структурно-функціональний підхід зосереджує увагу перш за все на внутрішніх структурних особливостях політичної системи й середовища, у якому відбувається політичний процес. Об'єктами аналізу при цьому підході виступають структурні елементи політичної системи та їх функціонально-рольові особливості. Політичний процес характеризується циклічністю. У демократичних країнах він функціонує значною мірою у зв'язку з виборчими циклами. Пік політичної активності в цьому разі припадає на вибори до законодавчих і місцевих органів влади. У період літніх відпусток політичне життя істотно затихає. Відповідно до характеру політичних режимів політичні процеси розділяють на такі основні види: демократичні й недемократичні. Демократичні характеризуються різноманітністю форм представницького народовладдя і прямої участі в політиці. У політичних процесах виділяють етапи формування і розвитку політичних процесів. Перший - визрівання політичних пріоритетів. Другий - вироблення й артикуляція політичних інтересів і цілей. Третій - прийняття політичних рішень, у яких виражена політична воля. Четвертий - реалізація політичних рішень, втілення вольових бажань інститутів влади, різних суб'єктів політики. П'ятий - етап підведення підсумків розвитку процесу. Шостий - етап визначення нових цілей і завдань. Усі ці етапи взаємозв'язані й становлять цілісний процес. За показниками стабільності політичні процеси поділяють на дві основні форми. Стабільний політичний процес характерний стійкими формами політичної мобілізації і поведінки громадян. Такий процес базується на легітимному режимові правління. Нестабільний політичний процес виникає і розвивається в умовах кризи влади, в основі якої можуть лежати соціально-економічні проблеми, міжнародні конфлікти, внутрішня політична криза, різке загострення політичної боротьби тощо. Нестабільність політичного режиму зумовлює нестабільність політичного процесу. Залежно від масштабів вирізняють такі типи політичних процесів: - повсякденні політичні процеси, у яких беруть участь дрібні суб'єкти з безпосередньою дією індивідуумів, груп і частково інституцій; - історичні політичні процеси, пов'язані із здійсненням якоїсь історичної події, у яких беруть участь крупніші суб'єкти; - еволюційні політичні процеси, у них беруть участь крупні суб'єкти політики (інститути політичної системи). Вони тривають довго. До такого типу належить модернізація політичної системи, демократизація посттоталітарних суспільств.[4] 5.Політичний режим
Політичний (державний) режим указує на сукупність прийомів і засобів здійснення державної влади. Вони дуже різні і конкретизують основні показники форми державного правління й устрою в конкретній країні. Загальними показниками будь-якого політичного режиму є: а) ступінь захищеності і забезпеченості гарантіями прав і свобод громадян (політичного й ідеологічного вибору, економічної свободи) та ступінь врахування інтересів різних соціальних груп (у тому числі меншин) тощо; б) способи легітимації державної влади; в) співвідношення правових і неправових способів здійснення владних функцій; г) методи, інтенсивність і правова обґрунтованість використання силових структур, інших ресурсів влади; ґ) механізм ідеологічного тиску. Таким чином, політичний режим (у широкому смислі слова) характеризується рівнем гарантованості демократичних прав і свобод громадян, ступенем відповідності офіційних конституційних установлень політичним реаліям. Політичні реалії — невід'ємна характеристика політичного клімату в будь-яку епоху розвитку держави. Поєднання способів здійснення влади ставить акценти демократичності й авторитарності режимів (від деспотичних, теократичних і режимів рабовласницької демократії до сучасних модифікацій ліберально-демократичного й авторитарного режиму). Політичний режим будь-якої держави тісно взаєпомопов'язаний і з іншим виміром політичного життя держави — його політичним курсом. Якщо політичний курс відбиває цілі суспільства, то політичний режим — засоби їх досягнення. Використання засобів політичної діяльності держави, не адекватних її цілям, призводить до серйозної соціальної дестабілізації, втрати довіри з боку членів суспільства до політичних цінностей (громадяни все менше пов'язують захист власних інтересів і безпеки з політичним режимом держави), до відчуження людини від політичного процесу (держава встановлює суто примусовий контакт з громадянином) і як наслідок — до де легітимації політичного режиму в цілому, його невизнання.[5]
Висновок Отже, функціональна підсистема охоплює методи політичної діяльності, способи здійснення влади. Вона складає основу політичного режиму, завдання якого – забезпечити функціонування, перетворення і захист механізму влади в суспільстві. Являє сукупність дій, спрямованих на збереження або зміну політичної ситуації, іншими словами політичний процес. Серед процесуальних складових можна виокремити вибори, прийняття законів та інших правових актів, прийняття політичних рішень, їх реалізацію, політичну поведінку суб’єктів політичного життя. Політичний процес віддзеркалює механізм здійснення політичної влади. Тому стан саме функціональної підсистеми виступає найважливішим індикатором політичного режиму який являє собою характер та міру здійснення влади; механізм формування влади; взаємовідносини суспільства та влади; роль та значення недержавних і пеполітичпих організацій та структур; характер існуючих в суспільстві заборон; роль ідеології у житті суспільства; характер політичного лідерства; співвідношення прав та свобод громадян; становище засобів масової інформації; роль політичних партій; типи політичної поведінки; співвідношення між законодавчою та виконавчою владами; роль і значення органів примусу в державі. [9]
Використані джерела:
1.Политология: Энциклопедический словарь / Общ. ред. и сост. Ю.И.Аверьянов. М.. 1993. С. 294: Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю. С. Шемшученка. В. Д. Бабкіна. К., 1997. С. 271.
2. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки) / Шляхтун П.П. К.: Либідь, 2002.- 576 c.
3. Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. – К.: Вища шк , 1998. – 304 с. 4. Ярош Б.О., Ярош О.Б. Загальна теорія політики: Навч. посіб. для студ. спец. "Політологія" вищ. навч. закладів. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту Ім. Лесі Українки, 2005,- 240 с
5. Загальна теорія держави і права // За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина // Харків «Право» 2002
6. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. Вид. 6-е - X.: Консум, 2002. — 160 с. 7. Шляхтун П. П.Політологія: історія та теорія: Підручник / П. П. Шляхтун. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 472 с. 8. Політична система. – Електронний ресурс. Доступ до сторінки: http://textbooks.net.ua/content/view/3282/20/
9. Функціональний підхід. - Електронний ресурс. Доступ до режиму: http://manualsem.com/book/756-politologiya-teksti-lekcij/24-4-organizacijna-struktura-politichnoyi-sistemi.html 10. Політична боротьба. – Електронний ресурс. Доступ до сторінки: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/777/9/
