Характеристика органів законодавчої влади в Україні
15.05.13, 19:10:06
План Вступ 1. Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні. 2. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні: a) Повноваження Верховної Ради України; b) Склад і структура ВРУ. Висновки Література
Вступ Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його винятковість як єдиного органу законодавчої влади у державі, універсальність у системі органів державної влади, що зумовлена, насамперед, унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, поділом державної влади на законодавчу, виконавчу, судову, внутрішньою структурою парламенту та іншими обставинами. Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади і загальнонаціональних або місцевих, крім Верховної Ради України. Не передбачена й можливість делегування нею своїх законодавчих повноважень. Мета реферату: розглянути Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні, дослідити і охарактеризувати органи законодавчої влади України, риси Верховної влади України, що зумовлюють властиве лише їй місце в системі органів державної влади. Для досягнення цієї мети були поставленні такі завдання: • Дати визначення поняттю «орган державної влади»; • Визначити основні ознаки системи державних органів; • Схематично зобразити систему державної влади в Україні; • Проаналізувати статті розділу IV Конституції України; • Дослідити структуру ВРУ; • Побудувати схему складу ВРУ; • Охарактеризувати повноваження Голова Верховної Ради України; • Побудувати таблицю «комітети Верховної Ради»; • Охарактеризувати функції комітетів ВРУ; • Сформулювати висновки.
1. Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні. Спочатку потрібно з’ясувати, що ж так державний орган, з’ясувати його ознаки, ознайомитись з принципом поділу влади. Сучасна Українська держава має досить складну структуру, важливим елементом якої є система державних органів влади. Первинним компонентом державного механізму є окремий державний орган, через який держава здійснює свою політику, свої завдання і функції.[1] Орган державної влади України — складова частина державного механізму, наділена владними повноваженнями, обсяг яких визначається Конституцією України та законами. Діяльність органів державної влади забезпечують посадові та службові особи, які працюють на професійних засадах, можуть здійснювати юридично чинні дії та мають спеціальний статус державного службовця.[2] За способом створення державні органи поділяються на первинні та похідні. Первинні створюються шляхом прямого волевиявлення всього або більшості населення (Верховна Рада), або виникають внаслідок спадкування (монархія), а похідні утворюються первинними органами та їм підзвітні. За обсягом владних повноважень державні органи класифікуються на вищі (їх влада розповсюджується на територію всієї держави) та місцеві (функціонують в адміністративно-територіальних одиницях, їхні повноваження розповсюджуються лише на ці регіони). За широтою компетенції виділяють органи загальної та спеціальної компетенції. Органи загальної компетенції уповноважені вирішувати широке коло питань, яке охоплює всі функції держави (уряд), органи спеціальної компетенції виконують одну функцію (міністерство фінансів, міністерство юстиції). За принципом розподілу владних повноважень державні органи поділяють на законодавчі, виконавчі та судові. За способами створення — виборні, призначувані та ті, що успадковуються. За часом функціонування — постійні та тимчасові. За складом — одноособові (монарх або президент) та колегіальні (парламент, уряд). Державні органи в правовій демократичній державі, якою є і Україна (згідно зі ст. 1 Конституції України), утворюють у сукупності систему органів державної влади. Система органів державної влади України має такі специфічні ознаки: • Вони здійснюють від імені держави її завдання і функції за допомогою певного виду діяльності в певній галузі. • Мають владні повноваження, чим і відрізняються від державних установ і підприємств. Наявність владних повноважень означає здатність державного органу встановлювати загальнообов’язкові правила поведінки — видавати нормативні акти або акти правозастосування та забезпечувати їх виконання. • Мають певну компетенцію, тобто закріплену в законі сукупність завдань, функцій, прав і обов’язків (повноважень). Компетенція — владні повноваження як сукупність прав і обов’язків. Державним органам та їх посадовим особам дозволено лише те, що прямо визначено законом. • Органи держави мають внутрішню будову (структуру), складаються з підрозділів, скріплених єдністю цілей і дисципліною. Орган держави складають державні службовці, які мають офіційний статус, одержують зарплату за рахунок державного бюджету. • Для здійснення своєї компетенції державний орган наділений необхідною матеріальною базою, має фінансові кошти, рахунок у банку. • Державні органи мають певний територіальний масштаб діяльності. • Вони утворюються в порядку, встановленому законом.[3] У правовій демократичній державі єдина система органів державної влади побудована за принципом поділу влади. Ідея поділу влади висувалася ще античними (Арістотель) та середньовічними (Марсилій Падуанський) філософами. Як самостійне вчення вона була обґрунтована в середині XVIII ст. III.-Л. Монтеск'є. Він доводив, що політична свобода можлива лише там, де виключена можливість зловживання владою, для чого в державі необхідно здійснити поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Основна мета поділу її полягає в тому, щоб уникнути зосередження влади в одних руках і зловживання нею. Необхідно, щоб різні гілки влади могли взаємно стримувати одна одну.[4] Принцип поділу влади передбачає структурну диференціацію трьох рівно значущих основних функцій держави: законодавчої, виконавчої, судової. З одного боку, поділ функцій влади відображає основні функціональні види діяльності держави (законотворення, правозастосування і правосуддя), з іншого боку – організаційний устрій держави як сукупність різних видів державних органів: законодавчих, виконавчих і судових (як основних) із властивою їм компетенцією (сукупністю державно-владних повноважень). Згідно із ст. 6 Конституції України, розрізняють органи законодавчої, виконавчої і судової влади. Кожний з цих видів є підсистемою єдиної системи державних органів України (див. рис). Згідно із ст. 6 Конституції України, розрізняють органи законодавчої, виконавчої і судової влади. Кожний з цих видів є підсистемою єдиної системи державних органів України (див. рис).
Отже, більш детальніше ми зупинимось законодавчій системі України. 2. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні. Органи законодавчої влади в демократичних державах - це представницькі законодавчі органи - народні (національні) представництва або легіслатури, які утворюються шляхом вільних і загальних виборів. Вони виражають волю всього народу, і їхньою основною функцією згідно з принципом поділу влади є законотворчість. Верховна рада займає чільне місце в системі органів державної влади України, оскільки вона є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Чинна Конституція України визначає Верховну Раду України як єдиний загальнонаціональний постійно діючий, колегіальний, виборний орган законодавчої влади у складі 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (статті 75-76 Конституції).[5] Конституція України надає Верховній Раді України широкі повноваження: 1) внесення змін до Основного Закону України в межах і порядку, передбачених розділом ХІІІ чинної Конституції; 2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 Конституції; 3) прийняття законів; 4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; 5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; 6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; 7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією України; 8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; 10) усунення Президента України з посади шляхом особливої процедури (імпічменту); 11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; 12) надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України; 13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції; 14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; 15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією України; 16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати; 17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримування та захисту прав і свобод людини в Україні; 18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України; 19) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України; 20) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; 21) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України; 22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України; 23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; 24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; 25) надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади; 26) призначення третини складу Конституційного Суду України; 27) обрання суддів безстроково; 28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів; 30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування; 31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; 32) надання у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України; 33) здійснення парламентського контролю в межах, визначених Конституцією України; 34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України; 35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату; 36) затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності ( Згідно статті 85 Конституції України ).[5] Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі й порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції).[5]
Як і парламентів інших країн, виборний характер українського парламенту полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів України. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Верховна Рада України може здійснювати свої повноваження за умови обрання до її складу не менше двох третин від її конституційного складу, тобто не менше 300 народних депутатів. Верховна Рада України працює в сесійному режимі. Сесії Верховної Ради можуть бути черговими, що починають свою роботу у встановлені Конституцією України строки (першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року), і позачерговими, які можуть скликатися на вимогу не менше як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України. Завдяки цим рисам парламент займає пріоритетне місце в системі органів державної влади. Парламент України є першим серед рівних в системі органів державної влади України. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі. Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та із суб'єктами політичної системи; політичними партіями тощо. Склад і структура Верховної Ради України є важливим надбанням держави і суспільства протягом останніх років і відображенням рівня і напрямів їх розвитку. Загальний кількісний склад Верховної Ради та її структура визначаються Конституцією України. Згідно з чинною Конституцією України (ст. 76) конституційний склад Верховної Ради. України - 450 народних депутатів. Ця кількість обумовлена рядом факторів: кількістю населення (громадян) України і виборців, традиційною системою виборчих округів, однопалатністю парламенту та рядом інших причин. Якісний склад Верховної Ради природно не передбачається ні Конституцією, ні законами, оскільки вибори до неї є вільними і демократичними, проте Конституцією встановлюється ряд вимог до народних депутатів України. Покладено початок створенню ряду елементів інфраструктури Верховної Ради: видавництва, парламентської бібліотеки. Інституту законодавства, друкованих органів - журналу "Віче", газети "Голос України" та ряду інших. Відповідно до чинної Конституції України (ст. 88) і Закону України "Про внесення змін до Конституції України" Верховна Рада України обирає з свого складу Голову Верховної Ради. Першого заступника і заступника Голови та відкликає їх з цих посад.
Голова Верховної Ради України має такі повноваження: 1) веде засідання Верховної Ради України; 2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів; 3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України; 4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; 5) організовує роботу апарату Верховної Ради України (ст. 88 Конституції України). Голова Верховної Ради України здійснює свої повноваження, передбачені чинною Конституцією, тау порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України. Основними галузевими органами Верховної Ради є комітети Верховної Ради.
Назва комітету Кількісний склад Підстава для створення Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин 23 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією 22 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики 15 6-VI від 13.12.2007
Комітет з питань бюджету 34 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування 16 6-VI від 13.12.2007
Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи 17 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань економічної політики 19 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань європейської інтеграції 13 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності 16 4-VI від 04.12.2007
Комітет у закордонних справах 14 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань культури і духовності 11 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань науки і освіти 12 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань національної безпеки і оборони 18 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань охорони здоров'я 14 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки 20 4-VI від 04.12.2007
Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів 7 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин 9 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань правової політики 13 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань правосуддя 24 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва 13 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України 22 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань свободи слова та інформації 10 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму 12 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань соціальної політики та праці 13 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань транспорту і зв'язку 25 4-VI від 04.12.2007
Комітет з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики 33 3085-VI від 03.03.2011 Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації 36 4-VI від 04.12.2007
Народні депутати, які не входять до складу жодного комітету 5 [7]. Основними функціями комітетів, як і постійних комісій, мають бути такі:
1) законопроектна робота, яка включає насамперед організацію розробки за дорученням Верховної Ради України чи з власної ініціативи проектів законів та інших актів, що розглядаються Верховною Радою України;
2) участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням Державного бюджету в частині, що віднесена до компетенції комітетів, з метою забезпечення доцільності, економічності та ефективності використання державних коштів;
3) попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, які відповідно до Конституції та законів України обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України, заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою України відповідних висновків щодо цих кандидатур; обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб;
4) попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів і угод, проектів перспективних програм економічного і соціально-культурного розвитку України, звітів про їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною Радою України;
5) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради України, за відповідністю підзаконних актів Конституції законам України, а також вивчення ефективності їх застосування.[8] У законодавчому механізмі Верховної Ради України важливе значення мають фракції та депутатські групи. Відповідно до регламенту Верховної Ради України фракції та депутатські групи реєструються на першій сесії Верховної Ради України нового скликання до початку розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради України й утворення органів Верховної Ради України. Фракції є групами депутатів, які сформовані на основі партійної приналежності депутатів. Депутатські групи — це групи депутатів, які об’єднуються на підставі спільних цілей, як на партійній, так і на позапартійній основі. Депутатські групи (фракції) мають право на пропорційне представництво у всіх органах Верховної Ради та офіційних парламентських делегаціях. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу. Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно надсилає його Президентові України. Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його, або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, він вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як 2/3 від її конституційного складу, то Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради і опубліковується за його підписом.[9] Порядок діяльності Верховної Ради України та її органів визначається її Регламентом. Робочим органом Верховної Ради України є апарат Верховної Ради України, який здійснює організаційне, правове, інформаційне, методичне і матеріально-технічне забезпечення. До складу апарату Верховної Ради України входять 20 підрозділів: керівництво апарату, секретаріати, головні управління й управління, відділи та управління справами.
Висновки Отже, в цій науковій роботі ми дослідили розглянули Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні, дослідили і охарактеризували органи законодавчої влади України, риси Верховної влади України, що зумовлюють властиве лише їй місце в системі органів державної влади. Із змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Підвищення ефективності законодавчої діяльності Верховної Ради як єдиного органу законодавчої влади в державі, забезпечення покращення її якості - особливо відповідальний напрямок парламентської реформи в Україні. Досвід роботи Верховної Ради України в умовах незалежності свідчить, що законодавчій діяльності вищого представницького органу не може бути дана однозначна оцінка. Позитивним є те, що значно розширилося коло суспільних відносин, які регулюються безпосередньо законами, а негативним - що деякі з цих законів досить далекі від досконалості. Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміцнення їх правової бази, зокрема оновлення законів про комітети Верховної Ради, про статус народного депутата та ряду інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; ширше залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного і установчого процесу; забезпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та її органів з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та об'єднаннями громадян.
Література 1.Вегеш М.М. Політологія [http://pidruchniki.ws/16940928/politologiya/konstitutsiyniy_mehanizm_rozpodilu_derzhavnoyi_vladi_ukrayini] 2.[ http://uk.wikipedia.org] 3. Волинка К.Г.Теорія держави і права / § 9.2. Поняття і ознаки державних органів [http://textbooks.net.ua/content/view/2318/31/] 4. Монтескье Ш.-Л. О духе законов // Избр. произведения. М., 1995. С.289—291. 5. Кравченко В. В.: Конституційне право України: 2004/ Розділ VI Конституційна система органів державної влади 6. Конституція України. Видавець Паливода А.В. Київ, 2012р. 7. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/site2/p_komitis 8. Погорілко В.Ф. Конституційне право України/ Розділ 10. Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади Україні. [http://pidruchniki.ws/15100827/pravo/verhovna_rada_ukrayini_yediniy_organ_zakonodavchoyi_vladi_ukrayini] 9. Олійник А.Ю Правознавство. [http://pidruchniki.ws/12991010/pravo/zagalna_harakteristika_sistemi_organiv_derzhavnoyi_vladi]
