Філософські методи пізнання теорії держави і права
15.05.13, 19:53:50
Кабінет Міністрів України Національний Університет Біоресурсів і Природокористування України
Реферат З дисципліни теорія держави і права «Філософські методи пізнання теорії держави і права»
Студентки денного віділення Гладуш Катерини I курсу, 1 групи юридичного факультету Викладач Качур Віра Олегівна
Київ, 2012
План Вступ 1) Поняття методології теорії держави і права 2) Поняття методу теорії держави і права 3) Основні окремі (конкретні) методи теорії держави і права 4) Поняття методу пізнання 5) Філософія та її основні ознаки 6) Філософські методи пізнання теорії держави і права
Висновок Використана література
Вступ На сьогодні тема філософського методу пізнання держави і права є дуже актуальною, бо сучасний стан теорії держави і права - вихідної, фундаментальної, методологічної, юридичної науки, характеризується підвищеним інтересом як до самої науки, закономірностей її виникнення, розвитку та функціонування, так і до подальших можливостей використання напрацювань вчених-теоретиків представниками галузевої юриспруденції та юридичної практики. [3, c.32-33] Суттєву увагу проблемам методології юридичної науки, в тому числі й теорії держави і права, приділило багато науковців: С. Алексєєв, С. Бобровник, А. Венгеров, С. Гу-сарєв, О. Зайчук, О. Копиленко, Д. Керімов, В Лазарсв, С. Липень, Р. Лукич, А. Малько, В. Марчук, М. Марченко, П. Недбайло, В. Нерсесянц, О. Мартишин, Л. Ніколаєва, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко, А. Поляков, Р. Ромашов, О. Скакун, В. Сирих, О. Тихоми-ров, Р. Циппеліус, А. Черданцева, Ю. Шемшученко, Е. Юдін та інші дослідники, які здійснили вагомий внесок у напрацювання методології загальнотеоретичної та галузевої юриспруденції, констатуючи при цьому необхідність подальшого з'ясування методологічних проблем теорії держави і права. [2] Метою наукової роботи є дослідити методи, методологію теорії держави і права, визначити головні аспекти методів та розкрити зміст філософського метода пізнання теорії держави і права. Завданням є зрозуміти та досконало розібрати філософський метод пізнання теорії держави і права, а також його основні функції. Визначити що таке філософія та які функції вона виконує.
Поняття методології теорії держави і права Методологія теорії держави і права — це система підходів, принципів, прийомів і методів вивчення загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ і процесів, що забезпечують об’єктивність, повноту і всебічність цих досліджень.[5] Теоретичні принципи — історизм, єдність логічного та історичного. Логічні прийоми — дедуктивний та індуктивний умовивід, аналіз і синтез, порівняння, узагальнення. Конкретні засоби дослідження — інструменти пізнання, що застосовуються для встановлення знання про досліджуваний предмет. [1, c.13] В той же час ми можемо розглядати методологію і як науку про методи. У цілому теорію держави і права щодо інших юридичних наук можна з упевненістю назвати методологічною наукою, адже вона розробляє конкретні засоби і прийоми вивчення державно-правової дійсності галузевими та іншими юридичними науками. Методологія належить до найбільш актуальних і складних проблем не лише юридичної науки, але й юридичної практики. Методологічна культура юристів-практиків впливає на результати практичної діяльності. Їхня методологічна підготовка має сприяти самостійному і обґрунтованому прийняттю рішень, правильному використанню на практиці засвоєних теоретичних положень. Теоретичні знання і теоретична культура дозволяють практикуючому юристу безпомилково відшукати правову норму, що підлягає застосуванню, і дати їй належне тлумачення. Ці знання є необхідною передумовою знаходження правильного розв’язання будь-якої правотворчої, правовиконавчої або правоохоронної проблеми. Методологічна культура юриста — це і широта його світогляду, і професійна майстерність, і правова поінформованість. Методологічна грамотність забезпечує успішність розв’язання поточних проблем, дозволяє займати активну громадську і професійну позицію. Використання методів пізнання і практичної діяльності раціоналізує пізнавальну і практичну діяльність, забезпечує її результативність. Як відомо, між юридичною теорією і юридичною практикою існує нерозривний зв’язок. До різновидів дослідницької роботи ми впевнено можемо віднести і такі практичні напрями юридичної діяльності, як попереднє розслідування злочину, судовий розгляд справи, встановлення фактичних обставин, які є підставою для винесення адміністративного рішення тощо. Отже, існує необхідність у методологічному забезпеченні не лише теоретичних пошуків, але й практичної діяльності у правовій сфері. Діяльність юриста-практика здійснюється на методологічній основі. Цим і пояснюється необхідність залучення майбутніх спеціалістів юридичного профілю до науково-дослідної роботи (написання рефератів, курсових, дипломних робіт), що сприятиме формуванню у них навичок наукового аналізу, оволодінню юридичною методологією. Такі знання і навички стають фундаментом, на якому будується вся професійна діяльність юриста. Міцність цього фундаменту є вирішальним критерієм якості підготовки правознавців.[5]
Поняття методу теорії держави і права Методи теорії держави і права — це засоби і способи пізнання держави і права, одержання нових знань про них та логічного впорядкування наявного матеріалу з метою глибшого і різнобічного його вивчення. Окрім специфічних, властивих кожній окремій науці, існує сукупність універсальних методів, які використовуються всіма науками в цілому. Методи є основою ширшого поняття — методології.[5] Методи науки теорії держави і права поділяються на загальні, окремі (конкретні) і спеціальні. Загальним методом теорії права і держави, як і всіх суспільних наук, є метод філософської діалектики (матеріалістичної та ідеалістичної). Він полягає у підході до вивчення держави і права, який ґрунтується на загальних закономірних зв’язках розвитку буття і свідомості. Наприклад, метод філософської діалектики припускає розгляд права як явища, котре: 1) визначається природою людини і умовами життя суспільства; 2) пов’язано з іншими соціальними явищами, пронизує сферу суспільних відносин — економічних, політичних, духовних та ін.; 3) перебуває у постійному розвитку, якісному відновленні (рабовласницьке, феодальне, буржуазне, некапіталістичне право). Загальний метод філософської діалектики розкривається через: 1) логічний метод сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного. Це метод діалектичної логіки — логіки теоретичного відтворення ґенези предмета. Відповідно до цього методу пізнання здійснюється в два етапи. На першому етапі пізнання об’єкта сприймається як деяке неподільне ціле. На другому, за допомогою аналізу, об’єкт пізнається конкретними частинами. Абстрактне розуміється як однобічність знання, а конкретне — як його повнота, змістовність. Таким чином, відбувається рух від менш змістовного знання до більш змістовного. Наприклад, теорія держави і права розпочинається з аналізу процесу розпаду первіснообщинного ладу і становлення державно-правових явищ. Потім вивчаються більш складні відносини, що лежать в основі держави і права, причому простіше явище розглядається раніше тому, що його легко зрозуміти, і воно історично передує складнішому явищу; 2) метод (принцип) єдності логічного та історичного. Сутність історичного методу полягає у тому, що процес розвитку державно-правових явищ відтворюється в усій багатогранності, в усій повноті — із усіма випадковостями, зигзагами, частковостями, що перекручують об’єктивну логіку розвитку; із усім позитивним, що накопичено історичним досвідом. При логічному дослідженні держави і права важливо відволіктися від усіх випадків, окремих фактів, особливостей, несуттєвого, тобто теоретично відтворити об’єкт у сутнісних, закономірних зв’язках, уявити необхідне — загальне і особливе — у процесі розвитку того чи іншого явища. Метод єдності історичного і логічного в теорії держави і права служить методологічною основою дослідження як закономірностей виникнення і розвитку держави і права, так і закономірностей держави і права, «що встановилися»; [1, c. 13] 3) системно-структурний метод, котрий припускає, що всі державно-правові явища розглядаються як елементи систем. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, що складаються із систем нижчого порядку і належать до ширших систем. Так, первинна клітина права — його норма — є частиною цілісної системи права; система права — частиною правової системи держави. Норму права можна пізнати лише в тісному логічному зв’язку з іншими нормами; систему права — у зв’язку з елементами правової системи: законодавством, правосвідомістю, правовою культурою та ін. Найчастіше системно-структурний метод дозволяє осягнути взаємодію держави і права як комплексний процес з усіма його проявами, простежити зв’язки між причиною і наслідком у державно-правових явищах. [1, c. 14]
Основні окремі (конкретні) методи теорії держави і права 1) формально-догматичний (юридико-технічний) метод припускає вивчення права як такого, у «чистому вигляді», поза зв’язку з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами. Його призначення полягає в аналізі чинного законодавства і практики його застосування державними органами, у виявленні зовнішніх, очевидних аспектів правових явищ без проникнення у внутрішні сутнісні сторони та зв’язки. Він здійснюється за допомогою формально-логічних прийомів: аналізу і синтезу, індукції та дедукції, абстракції та інших, що сприяють встановленню зовнішніх ознак правових явищ, їхніх відмінностей одне від одного, виробки понять та їх визначень у стислих формулах. Прикладами можуть бути поняття «суб’єкт права», «нормативний акт», «гіпотеза», «санкція», «дієздатність», «правоздатність» тощо; 2) соціологічний метод полягає в дослідженні права не на рівні абстрактних категорій, а на підставі конкретних соціальних фактів. Соціологічний метод містить у собі такі засоби, як аналіз статистичних даних і різного роду документів, соціально-правовий експеримент, опитування населення і т. ін. Наприклад, засоби аналізу письмових документів (звітів, службових записок тощо) забезпечують достовірність знань про події, факти, необхідні для дослідника; 3) статистичний метод використовується для встановлення статистичних даних про предмет вивчення, скажімо, даних про кількість правопорушень, про відсоток економічних злочинів тощо; 4) конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку державно-правового явища конкретного історичного періоду, простежити динаміку його розвитку, наприклад, особливості соціального регулювання в період первіснообщинного ладу, ранньої державності, сучасної правової держави та ін.; 5) порівняльно-правовий метод припускає зіставлення юридичних понять, явищ і процесів і виявлення між ними схожості та відмінностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, з’ясувати їх історичну послідовність, генетичні зв’язки між ними. Використання порівняльного методу в правовій сфері призвело до формування відносно самостійної науки — порівняльного правознавства (порівняння сучасних правових систем світу), а в державній сфері — порівняльного державознавства. Спеціальні методи — методи, що грунтуються на досягненнях суспільних і технічних наук: математичний; кібернетичний; психологічний та ін. З метою різнобічного пізнання держави і права слід користуватися зазначеними методами у сукупності. [1, c. 15]
Поняття методу пізнання Метод пізнання - це сукупність процедур, за допомогою яких людина отримує істинне знання про світ, сукупність прийомів та операцій теоретичного і емпіричного пізнання, а також практичного освоєння дійсності. Відмітною рисою методу пізнання є те, що він як сукупність пізнавальних процедур має відповідати об'єкту пізнання. Різні об'єкти та їхні властивості вимагають різних способів пізнавальної взаємодії суб'єкта з об'єктом (наприклад, пізнання структури фізичних тіл, їх переміщення і вивчення суспільства). Як зазначив англійський філософ Т. Гоббс, "метод повинен відповідати порядку творення речей". Через те, що різні властивості об'єктів (наприклад, фізичні параметри тіла та його хімічний склад) або навіть самі об'єкти (наприклад, елементарні частинки чи віддалені небесні тіла) можуть бути пізнані лише за допомогою відповідних методів: науки, що вивчають різні за своєю якістю об'єкти, не можуть використовувати одні і ті самі методи. Нерідко сучасне природознавство та суспільні науки змушені створювати вузько спеціалізовані методи пізнання. Оскільки нині нараховують близько двох тисяч різних наук, то кількість методів неймовірно велика. У цілому методи пізнання слід вважати сукупністю прийомів, способів та знарядь, за допомогою яких вивчають світ, отримують істинне знання про нього. Можлива різна класифікація методів пізнання. По-перше, їх традиційно поділяють на емпіричні й теоретичні. До методів емпіричного пізнання належать: вимірювання, спостереження, експеримент (їх характеристику див. у філософських словниках). До методів теоретичного (раціонального) пізнання відносять дедукцію, аналіз, синтез, метод аксіоматизації, математичного моделювання і т. д. Кожному з цих рівнів властиві свої форми відображення (див. тему "Свідомість"). По-друге, методи пізнання можна класифікувати за ступенем спільності, за масштабами застосування їх об'єктів. За такою класифікацією ці методи можна розділити на: - окремо наукові (що застосовуються в окремих науках); - загальнонаукові (застосовуються в багатьох науках, наприклад, спостереження); - всезагальні. Це гносеологічні й методологічні настанови, на які орієнтується більшість наук. Історично до цих методів належать метафізичний і діалектичний. 1. Метафізичний метод панував як загальнометодологічна база у природознавстві й філософії до кінця XVIII ст. Він орієнтував наукове пізнання на вивчення сутності всіх явищ, світу як якісно незмінних, таких, що не мають внутрішніх джерел розвитку і тому позбавлених протилежних властивостей, сил, тенденцій. Сутність кожного явища, об'єктів світу пізнавалася через вивчення структури і зв'язку основних елементів. Канони формально-логічного мислення, його принципи та закони були логічним фундаментом метафізичного методу. 2. Діалектичний метод сформувався тоді, коли з'явилася чітка пізнавальна потреба розкрити сутність світу з погляду процесів розвитку, властивого йому загального взаємозв'язку, якісних перетворень. Цей метод орієнтував на розгляд усього існуючого як такого, що виникає, проходить у своєму розвитку певні стадії і зникає, перетворюючись на щось нове, а також на пізнання всіх явищ як єдності й боротьби протилежностей. Тому він вимагав створення нової логіки - діалектичної, яка дала б змогу відобразити у логіці понять сутність процесів розвитку. Методи пізнання можна класифікувати залежно від типів причинно-наслідкової взаємодії. Так, методи, які дають можливість вивчити динамічні процеси, що не мають імовірнісного характеру взаємодії, та методи вивчення статистичних, імовірнісних причинно-наслідкових взаємозв'язків. Через багатоманітність об'єктів вивчення, їхніх властивостей, а також багаторівневої структури самого наукового знання можлива й інша, складніша класифікація. Наука, яка вивчає природу, специфіку і взаємозв'язок методів пізнання називається методологією. [4]
Філософія та її основні функції Філософія — особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу.[6] Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду. Своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу.[7], [8] Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють: світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей; пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань; логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах; соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію; критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу; виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів. [9]
Філософські методи пізнання теорії держави і права Визначивши, що таке філософія, її основні функції та що таке метод пізнання, детальніше розглядаємо філософські методи пізнання теорії держави і права до яких відносяться: 1)діалектичний; 2) матеріалістичний; 3) ідеалістичний; 4) раціональний; 5) ірраціональний; Діалектичний метод - філософський метод наукового пізнання, що розглядає дійсність в русі, розвитку і суперечностях;[10] Матеріалістичний метод - ґрунтується на визнанні первинності буття, а не свідомості; цей метод означає, що причини всіх державно-правових явищ слід шукати в матеріальних умовах життя людей.[11] Ідеалістичний метод - це система поглядів, яка вбачає визначальну силу суспільного розвитку в ідеях, теорії, свідомості людей.[12] Раціональний метод - метод, за яким основою пізнання і дії людей є розум. Оскільки інтелектуальний критерій істини приймався багатьма мислителями, раціоналізм не є характерною рисою якоїсь певної філософії; крім того, є відмінності в поглядах на місце розуму в пізнанні від помірних, коли інтелект визнають головним засобом осягнення істини поряд з іншими, до радикальних, якщо розумність вважається єдиним істотним критерієм.[13] Ірраціональний метод - обмежує або заперечує, на противагу раціоналізму, роль розуму в осягненні світу. Ірраціоналізм припускає існування областей світобачення, недоступних розуму, і досяжних тільки через такі якості, як інтуїція, відчуття, інстинкт, одкровення, віра і т. п. Таким чином, ірраціоналізм стверджує ірраціональний характер дійсності.[14]
Висновок Отже, ми дослідили основні моменти даної теми, а саме дали визначення поняттям методології та методу теорії держави і права. Що методологія теорії держави і права це - система певних теоретичних принципів, логічних прийомів, конкретних засобів дослідження предмета науки, а метод теорії держави і права — це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів пізнання загальних і основних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Визначили, що таке філософія (особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу), а також її головні функції, розкрили поняття методу пізнання, що це є сукупність процедур, за допомогою яких людина отримує істинне знання про світ, сукупність прийомів та операцій теоретичного і емпіричного пізнання, а також практичного освоєння дійсності. І найголовніше, зрозуміли та розібрали філософський метод пізнання теорії держави і права та його складові, а саме: 1)діалектичний метод; 2) матеріалістичний метод; 3) ідеалістичний метод; 4) раціональний метод; 5) ірраціональний метод.
Використана література 1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : Підручник. / Пер. з рос. - Харків: Консум,2006. – с. 656; 2. Н. М. Пархоменко, С. М. Легуша «До визначення змісту загальних (філософських) методів теорії держави і права»: Часопис Київського університету права 2008/1 – deusigrok.blogspot.com/2010/01/blog-post.html – інтернет ресурс; 3. Копиленко О.Л. Теорія держави і права в системі юридичних наук // Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К., 2006. - С. 32-33.; 4. Людина і світ - Юрій М.Ф. -http://pidruchniki.ws/12590605/sotsiologiya/ponyattya_metodu_piznannya – інтернет ресурс; 5. К. Г. Волинка - ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА - Навчальний посібник. Київ 2003 http://www.pravo.vuzlib.org/book_z1685_page_3.html - інтернет ресурс (Методологія теорії держави і права); 6. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія. — третє, стереотипне. — Київ: Академвидав, 2009. — ISBN 978-966-8226-85-4; 7. Жаклін Рюс Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки. — К. Основи, 1998; 8. Кралюк П. М. Філософська думка на українських землях: історія та специфіка; 9. Вікіпедія – Функції філософії, доступ до: http://uk.wikipedia.org – інтренет ресурс; 10. Хохлопедія (українська енциклопедія) – діалектичний метод, доступ до: http://hohlopedia.org.ua/slovnyk_inshomovnyk_sliv/page/dialektychnyy_metod.5306 - інтернет ресурс; 11. Матеріалістичний метод, доступ до: http://www.br.com.ua/referats/Pravo/88926-4.html - інтернет ресурс; 12. Ідеалістичний метод, доступ до: http://www.pravo.vuzlib.org/book_z1601_page_6.html - інтернет ресурс; 13. Знаймо - Раціональний метод, доступ до: http://znaimo.com.ua/ - інтернет ресурс; 14. Вікіпедія – Ірраціональний метод, доступ до: http://ru.wikipedia.org/wiki/ - інтернет ресурс;
