Юридична термінологія: поняття, види термінів, умови раціонального використання термінології
15.05.13, 23:00:29
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………....................3 1.Історія становлення української юридичної термінології …………………..5 2. Юридична термінологія: поняття, функції, склад…………………………..14 2.1.Юридична термінологія: поняття та функції………………………………14 2.2. Види та класифікація юридичних термінів………………………………..16 3. Умови раціонального використання юридичних термінів…………………24 Висновки…………………………………………………………………………28 Список використаної літератури………………………………………………..30
Вступ На сучасному етапі розвитку правової держави однією з найважливіших проблем, постає проблема вивчення юридичної термінології, її правильне використання професійними юристами, а також проблема умов її раціонального використання. Актуальність даної теми полягає у тому, що юридична термінологія є однією з найбільш значущих галузевих терміносистем. Слід зауважити, що термінологія права широко використовується не тільки в професійному середовищі, але і в інших сферах мовної комунікації. Проблеми вдосконалення термінології притаманні в тій чи іншій мірі будь-якій області науки і практики. Дані процеси характерні і для юридичної сфери життєдіяльності суспільства, оскільки глибокі соціальні зміни, що відбуваються в Україні в останні роки, зумовили стрімкі темпи правотворчої діяльності. Однак кількісні зміни в цій області далеко не завжди означають і якісні, бо багато законів та підзаконних актів не відповідають вимогам юридичної техніки. Тим часом наявність досконалих нормативно-правових актів є однією з ключових умов упорядкованості і стабільності суспільних відносин, що сприяє запобіганню значного числа помилок у процесі реалізації права. Мета і завдання курсової роботи. Мета полягає в комплексному висвітлені питань становлення української юридичної термінології , творення юридичних термінів, реалізації функцій юридичної термінології, класифікації юридичної термінології та умов її раціонального використання. Для досягнення цієї мети були поставленні такі дослідницькі завдання: проаналізувати історію становлення юридичної термінології і виокремити її етапи ; з’ясувати способи творення юридичних термінів ; визначити функції юридичної термінології; дослідити класифікації юридичної термінології; виявити умови раціонального використання юридичної термінології. Об’єктом дослідження є українська юридична термінологія. Предмет дослідження – особливості становлення, творення та раціонального використання української юридичної термінології . Методологічна основа курсової роботи. Для вирішення поставлених завдань був використаний діалектичний методу пізнання, а також такі спеціальні наукові методи, як логічний, конкретно-історичний, формально-юридичний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, теоретико-прогностичний при дотриманні в цілому системного підходу. Наукова новизна результатів курсової роботи полягає у тому, що було сформульовано поняття юридичної термінології, виділені її функції, етапи історії становлення юридичної термінології та наведені умови раціонального використання юридичної термінології.
1.Історія становлення української юридичної термінології . Історія термінотворення – процес зміни одного періоду формування й становлення терміносистеми на інший, за якого простежується тісний зв'язок кожного наступного з попереднім, що в цілому становить безперервний рух і розвиток . Юридична термінологія починала утворюватися одночасно з виникненням права. Перші юридичні документи ( Закони Хаммурапі, Закони дванадцяти таблиць, закони Ману, Руська правда, Саксонське зерцало ) є основними джерелами виникнення правової термінології та юридичних конструкцій. Розвиток української юридичної термінології тісно пов'язаний з історією національного права, законодавства, української державності й української мови. Українська юридична термінологія своїми коренями сягає глибокої дописемної старовини – доби звичаєвого права. Найдавніші зразки юридичної термінології дохристиянської Русі X ст. містять Правда Руська, Договори руських із греками 907, 911, 944 рр. . Також важливими пам'ятками руського права періоду Київської держави були князівські церковні устави, ряд указів та грамот, серед яких потрібно відзначити такі: «Устав князя Володимира», «Устав князя Ярослава», «Устав новгородського князя Всеволода», «Уставна грамота, дана новгородським князем Всеволодом церкві на опоках», «Устав новгородського князя Святослава», «Уставна грамота Смоленського князя Ростислава». У цих уставах ми знаходимо правові норми, які не зафіксовані в Руській Правді. Вони фіксують терміни на позначення: 1) видів злочинів; 2) видів покарань; 3) судочинства і судових посадових осіб. Одними із перших вагомими джерелами виникнення української правової термінології були Статути Великого князівства Литовського. Вони були результатом використання і творчого опрацювання місцевого звичаєвого права, литовського, німецького, польського цивільного законодавства. Їх методологічним підґрунтям стали ідеї римського права. У цих писемних пам’ятках засвідчено кількасот термінів цивільного права. Історію становлення української юридичної термінології умовно можна поділити на три етапи: 1) Кінець XVI – початок XIX ст.. Перші спроби фіксації юридичної термінології . Час появи перших тлумачних словників Л. Зизанiя, П. Беринди, Є. Славинецького й А. Корецького-Сатановського та iн. 2) Друга половина XIX – початок XX ст.. Важливою подією цього етапу стало упорядкування працi «Juridisch-politische Terminologie für die slawischen Sprachen Österreichs von der Kommission für slawische juridisch-politische Terminologie. Deutsch-ruthenische Ausgabe — Юридично-полiтична термінологiя для слов’янської мови Австрії», що побачила свiт 1851 р. i яку можна вважати першим українським термінологiчним словником юридичної лексики. Укладачами словника були Я. Головацький. Г. Шашкевич, Ю. Вислобоцький — члени першої української правничої комісії, очолюваної П. Шафариком. 3) Кінець XX ст. – Новий етап. Цей етап ознаменується впорядкуванням української юридичної термінології , укладанням та виданням словників різних типів, а також створенням комп’ютерних баз даних з юридичної термінології. Наприкінці XIX ст. на західноукраїнських землях почали зароджуватись юридичні громадські організації. У 1881 р. у Львівському університеті був заснований «Кружок правничий» , який став одним із перших осередків національно-свідомих юристів. Серед основних завдань гуртка було і розроблення української юридичної термінології. Проте праці науковців переважно орієнтувались на лексику свого регіону і зазнали помітного впливу з польської та угорської культур. Після повалення австрійського та російського самодержавства істотно пожвавився розвиток юридичної термінології. В Україні почалося становлення різних форм державності і з’явилася практична потреба у збиранні, творенні та нормуванні української юридичної термінології і так чи інакше займатися нею довелося всім українським урядам. Після заснування Української Академії наук 21 лютого 1919 р. було створено Правничо-термінологічну комісію, основне завдання якої полягало у систематичному перегляді всіх словників української мови, законодавчого та актового матеріалу, інших джерел аби виявити в них юридичні терміни. Наслідком багаторічної роботи Правничо-термінологічної комісії стало видання в серпні 1926 р. «Російсько-українського словника правничої мови » ( понад 67 тис. термінів ) за редакцією А. Ю. Кримського. Це видання було схвалене науковою громадою, але разом з тим юристи-практики вказували й на вади словника: наявність прогалин, штучність багатьох термінів, відірваність від реальної правотворчої і правозастосовної практики. Але вже на початку 30-х років у результаті загального розгрому української гуманітарної академічної науки припинила своє існування і Правничо-термінологічна комісія ВУАН, яка не встигла закінчити роботу з підготовки другого видання свого словника. У наступні роки спеціальних юридично-термінологічних досліджень на академічному чи державному рівні майже не велося . Лише у 1985 р. Інститут держави і права АН України видав за загальною редакцією Б. М. Бабія «Русско-украинский словарь юридической терминологии» ( близько 30 тис. термінів ), який тривалий час користувався популярністю і був доступним виданням з питань української правничої термінології. Проте з проголошенням незалежної України цей словник , як і загальний стан української юридичної термінології , вже не відповідав вимогам життя. Для розв’язання питань формування національної юридичної термінології у 1993 р. в Україні було створено Державну комісію з питань правничої термінології , у 1995 р. – Центр правничої термінології, перекладів та словників. Центр працював над впорядкуванням української юридичної термінології , укладанням та виданням словників різних типів, а також створенням комп’ютерних баз даних з юридичної термінології. Умовно виділяють лексико-семантичний та словотвірний аспекти термінотворення. В основу лексико-семантичного аспекту термінотворення покладено обґрунтування різних шляхів входження термінологічних одиниць у мову. Так на думку Л.І. Чулінди, словниковий склад української юридичної термінології формується з різних джерел, які умовно можна поділити на 5 груп: по-перше, запозичення латинських термінів і правових понять, які стали підґрунтям для термінології різних правових систем (апеляція, алібі, документ, реформа); по-друге, використання термінів з нормативно-правових актів Київської Русі (закон, суддя, свідок, карати); по-третє, надходження термінології з розвинутих сучасних правових систем (контрабанда, бартер, монополізм); по-четверте, існування термінології нормативно-правових актів України (Конституції, законів, кодексів), міжнародних документів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Правнича термінологія, зафіксована в Конституції України, є обов’язковою для вживання в галузевому законодавстві. Наприклад, у Конституції України вжито термін перепинити злочин (ст. 29). Це означає, що у відповідних законах, Кримінальному та Кримінально-процесуальному кодексах України це юридичне поняття має позначатися саме цим терміном, а старий термін припинити злочин не повинен вживатися; по-п’яте, джерелом нових термінів може бути перекладацька діяльність. Перекладач може: а) передати іншомовний термін, якого немає в українській мові, засобами українського алфавіту або б) дати описову конструкцію правового поняття українськими словами, які утворюють терміносполучення . У лінгвістиці класичним є підхід, за яким нові одиниці в межах конкретної терміносистеми за способами їх виникнення поділяються на чотири групи: неосемантизми, неологізми, запозичення та інтернаціоналізми — кожна з них виявляє специфіку термінотворення в національній мові. 1. Неосемантизація. Неосемантизація — це надання статусу термінів загальновживаним лексичним одиницям рідної мови. Серед неосемантизмів розрізняють дві підгрупи: а) неосемантизми, що виникли внаслідок переносного вживання загальнонаціональних слів (термінологізація); б) ті, що належали до інших термінологічних систем, а в новому термінологічному лексиконі набули нового значення, зберігаючи, однак, свою первісну семантичну прозорість (транстермінологізація) . Серед юридичних неосемантизмів можна виділити такі групи термінів: 1) загальновживані терміни; 2) загальновживані терміни, що мають у нормативному акті більш вузьке спеціальне значення; 3) власне юридичні терміни; 4) технічні терміни . 2. Запозичення. У своєму безперервному розвитку, хоча й різному в різні історичні періоди, неоднаковому за інтенсивністю, розмірами, характером, «наука тяжіє до єдності попри мовні кордони і бар’єри ідеологій», а «мова, як елемент національної культури, природно прагне неповторності, являє світові унікальний духовний портрет нації» . Важлива роль у процесі запозичення належить перекладачеві (інколи перекладацьку діяльність називають джерелом появи нових термінів). Переклад — це не лише намагання передати певну інформацію засобами іншої мови, а й випробування мови перекладу, її здатності передавати думку, висловлену іншою мовою. І якщо в юридичній мові бракує необхідних лексичних одиниць, саме перекладачі першими намагаються створити відповідний лексичний еквівалент. Такий еквівалент можна створити двома способами, а саме: використання першоджерельного терміна або його транскрибованої версії — пряме запозичення (агент, акція, гарантія, експорт, компанія, компенсація, контракт, ліцензія, менеджер); підбирання парафрази – роз’яснення; надання термінологічного статусу слову загального вжитку – термінотворення . Перекладач несе велику відповідальність, оскільки термін, створений ним, стає частиною рідної мови і в подальшому продовжує існувати незалежно. У цьому процесі важливо уникати помилкового вживання, тому в пошуках відповідного еквівалента орієнтиром мають бути офіційні тексти інших мов. Продуктивним для українського юридичного термінотворення є дериваційна актуалізація іншомовних (переважно грецьких чи латинських) морфоелементів, які набули статусу інтернаціоналізмів: а) префіксів: анти-/anty-, де-/de-, дис-/dys-, інтер-/inter-, контр-/kontr-, що концентруються в розрядах іменних основ (антидержавний; демаркація; дискваліфікація тощо) ; б) префіксоїдів: квазі-/quasi-, макро-/makro-, мікро-/mikro-, фото-/ foto (квазігроші, фотографія (криміналістична) та ін.) . Процес актуалізації словотвірних префіксоїдів і суфіксоїдів в українській мові відбувається на тлі їх активного використання в інших мовах, зокрема польській, що дозволяє говорити про тенденцію використання названої словотвірної моделі у мові права. 3. Неологізація. Ще однією моделлю творення термінів є неологізація, зокрема авторська, тобто саме створення нових термінів. На сьогодні існують певні спроби документально унормувати процес неологізації. Так, Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології Держстандарту і Міносвіти України (ТК СНТТ) зазначає, що «для позначення сформульованого поняття (якщо нема потенційних термінів, які можуть відтворити потрібний відтінок значення) термінолог, відповідно до законів словотворення, творить нове слово-термін або термінологічне словосполучення з кореневих мовних основ, надаючи йому, за допомогою відповідних префіксів та суфіксів, потрібного відтінку в значенні» . 4. Інтернаціоналізація. Від звичайних запозичень інтернаціоналізми відрізняє насамперед те, що запозичується не тільки зовнішня, а й внутрішня форма. Відповідно, «будь-який елемент може називатися інтернаціональним лише тоді, коли він зустрічається принаймні у трьох неспоріднених мовах» . Інтернаціоналізми, як правило, не вважаються елементами окремо взятої мови, бо за такої ситуації вони перестануть бути інтернаціональними, заперечуватиметься характер їхньої інтернаціональності . Проте і чужими для тієї чи іншої мови назвати їх не можна, бо це знову призведе до заперечення їхнього інтернаціонального характеру, оскільки інтернаціональне за внутрішньою сутністю не може бути для когось чужим, якщо воно справді інтернаціональне. Юридична термінологія України має значну кількість інтернаціоналізмів у складі терміносистеми юридичної мови. Окрему частину в ній складають терміни, які відносять до латинізмів — запозичених із римського права, яке набуло досить високого рівня розвитку і було чудовим взірцем для наслідування. До цього часу такі інтернаціоналізми можна знайти практично в кожній європейській мові, а надто, якщо проводити поняттєві й лексичні паралелі між польською та українською мовами, зважаючи на їхні історичні зв’язки та історично зумовлену схожість у багатьох аспектах системи права. Наприклад, з укр. кодекс через пол. kodeks з лат. сodex; укр. амністія через пол. аmnestia з лат. amnestiа; укр. кримінологія через пол. kryminologia з лат. crimen + грец. logos тощо. Окреслена ситуація зумовлена тим, що в Європі тривалий час грецька та латинська мови були міжнародними і вважалися мовами науки. Відповідно, ця ситуація привела до того, що латинська лексика перетворилася на джерело поповнення наукової термінології в усіх сучасних європейських мовах. Інтернаціоналізми слід відрізняти від екзотизмів, які означають специфічні явища правового побуту , звичаїв, державного устрою, назви органів, посад окремих країн: кортес (ісп.),муфтій шейх ( араб.), судебник (рос.). Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що впорядкування, унормування та уніфікація української юридичної термінології належать до тих державно-правових явищ, які потребують дослідження, розробки і знання методики її використання з метою однозначного, правильного сприйняття текстів нормативно-правових актів. Становлення національної правової терміносистеми відбувалося в складних історико-політичних умовах: бездержавності, утисків, заборон. Але незважаючи на це , українська термінологія розвивалась на власній етнічно-мовній основі та на засвоєнні іншомовних термінів і терміноелементів, зокрема інтернаціональних, що сприяло інтеграції української та європейської терміносистем. Сучасна українська юридична термінологія – це складна , широко розгалужена, відкрита система найменувань правових явищ, понять, інститутів, категорій . На сьогодні важливим для розвитку української термінологічної системи є активне опрацювання теоретичних проблем, висвітлення такої проблеми, як термінознавство, проведення різноманітних термінологічних конференцій. Діють центри, де розробляють питання термінології та видають термінологічні словники. Проте необхідно продовжувати досліджувати особливості вживання, способи створення правничих термінів, розвивати і вдосконалювати практику цілеспрямованої підготовки кадрів у сфері нормопроектування, важливо забезпечити потребу в якісних україномовних довідниках, тлумачних словниках з юриспруденції .
2. Юридична термінологія: поняття, функції, склад. 2.1.Юридична термінологія: поняття та функції. Юридичний термін – слово або словосполучення, що виражає поняття з правової сфери суспільного життя і має визначення (дефініцію) у юридичній літературі (законодавчих актах, юридичних словниках, науково-правових працях) . Юридичний термін є емоційно нейтральним словом чи словосполученням. З погляду структури він може складатися з двох або більше слів, які утворюють нерозривну , досить мотивовану єдність. Внутрішній зміст, обсяг і структура є логіко-смисловою основою для формування дефініції термінологічного знання, у якому будуть відображені найістотніші ознаки і взаємозв’язки правового явища. Поняттє¬ва сутність зумовлює місце і статус юридичного терміна в терміносистемі, його категорійні та класифікаційні ознаки. Основні ознаки терміна, що відрізняють його від загальновживаних слів – це системність, точність, прагнення до однозначності, відносна незалежність від контексту, наявність дефініцій , функціональна усталеність, офіційність, стандартизованість, лаконічність, сувора нормативність, стилістична нейтральність, відсутність експресивності, коректність. Термінологія — це сукупність термінів, котрі висловлюють поняття пев¬ної галузі науки й техніки, що сформувалися історично, взага¬лі — спеціальної сфери людських знань чи діяльності . Таким чином юридична термінологія – це сукупність історично сформованих термінів, що виражають поняття з правової сфери суспільного життя і використовуються при викладі змісту текстів юридичних актів. Юридична термінологія – спеціальний об’єкт вивчення юриспруденції ( зокрема у теорії держави і права ) , мовознавства і лексикографії. У процесі еволюції юридична термінологія збагачується новими термінами і поняттями, постійно поглиблюється та вдосконалюється її усталений понятійний апарат і його словесне вираження. Кожному історичному періоду відповідає своя система понять і термінів, які віддзеркалюючи певний етап розвитку державно-правових , явищ та їх осмислення, а також продуктивні на той час моделі й способи термінотворення. Формування юридичної термінології відбувається під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Характер і динаміка розвитку юридичного словника залежить від конкретних історичних умов таких, як тип виробничих відносин, співвідношення класових сил, зміни суспільно-державного устрою, міжнародна політика, мовна політика та ін.. На формування юридичної термінології у кожній мові впливали також міжнародні й, відповідно, міжмовні зв'язки. На активне творення юридичної термінології впливає поширення сфери правового регулювання , поява нових галузей права на стику наук, за рахунок залучення термінів суміжних сфер. Юридичній термінології, як і будь-якій історично сформованій термінологічній системі, притаманні як загальнолюдські, так і національні специфічні мовні закономірності. Рівень розвитку юридичного словника залежить від накопиченого державою досвіду правового регулювання суспільних відносин , законотворчості і правозастосування , глибини наукового вивчення правових явищ та категорій , заходів щодо упорядкування та систематизації термінологічної системи права. Юридична термінологія реалізує специфічний набір функцій: 1. Номінативна – полягає у побудові термінологічного значення у формі дефініції, яка узагальнює найістотніші ознаки і взаємозв’язки правового явища; 2. Комунікативна – забезпечення специфічних потреб спілкування у сфері законодавства, юридичної науки і практики; 3. Гносеологічна – знаряддя і спосіб правового пізнання; 4. Естетична – забезпечує якість, точність, однозначність, лаконічність, нормативність, мовно-стилістичну довершеність нормативно-правового акта; 5.Культуроносна – полягає у збереженні і передачі юридичних знань і правової культури. Підсумовуючи, слід сказати, що формування юридичної термінології – це складний і довготривалий процес, який відбувається під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Юридична термінологія – це сукупність історично сформованих термінів, що виражають поняття з правової сфери суспільного життя і використовуються при викладі змісту текстів юридичних актів. Юридична термінологія покликана виконувати ряд таких специфічних функцій: номінативну, комунікативну, гносеологічну, естетичну, культуроносну.
2.2. Види та класифікація юридичних термінів. Для більш чіткого опису юридичної термінології необхідно розробити класифікацію термінів, у зв'язку з чим, виникає необхідність вибору класифікаційних підстав. Зупинимося докладніше на розроблених раніше класифікаціях юридичної термінології. Класифікація, розроблена А. С. Піголкіним , проводиться за вертикальним і горизонтальним принципом. На вершині вертикальної класифікації буде термінологія, закріплена в Конституції та інших законодавчих актах, тобто загальноправова термінологія, яка поєднує терміни, що функціонують в усіх галузях законодавства ( державний орган, закон, законні інтереси) . Горизонтальна термінологія охоплює різні види міжгалузевої та галузевої термінології. Міжгалузеву термінологію використовують у кількох галузях законодавства ( матеріальна відповідальність, значна шкода) . Відмінною рисою галузевої термінології є те, що вона ґрунтується на предметно-логічних зв'язках і відносинах відповідних понять, що відбивають специфіку конкретної сфери правових відносин. Отже, галузева термінологія обслуговує окрему галузь законодавства , в інших галузях не вживається . Класифікація термінів за групами : 1) Загальновживані терміни – це звичайні, поширені найменування предметів, ознак, дій, явищ. У законодавстві вони використовуються в загальноприйнятому значенні , яке фіксується тлумачними словниками. Такі слова , як правило , є багатозначними. Вони можуть застосовуватися то в одному, то в іншому значенні. Тому використання таких термінів доцільно, якщо їх значення очевидне для всіх і не породжує будь-яких сумнівів у даному контексті. Якщо в загально вжитку слово може позначати різні поняття , то при тлумаченні цього слова, вжитого в тексті нормативно-правового акта, з усіх можливих варіантів обирається лише один, який відповідає загальному змісту правової норми. Зазвичай, терміни вживаються в різних статтях нормативних актів в одному й тому самому чи близькому значенні, тому з’ясування значення терміна в одній статті нормативно-правового акта полегшує встановлення його значення і в інших статтях, а також в інших нормативних актах. Якщо виявляється неясність якогось слова або можливість різного його трактування , звертаються до його найбільш поширеного в літературній мові значення , якщо інше не передбачене в тексті цього акта. Так, у ч. 2 ст. 10 Конституції України записано: «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України» . Термін «забезпечує» означає, що держава надає чи створює необхідні матеріальні умови, засоби, охороняє від посягань на українську мову з боку будь-кого , виявляє про неї постійну турботу, здійснює найвище піклування , догляд, опікування , кураторство , дбайливість , старанність тощо. Так тлумачить термін «забезпечує», в окремій думці суддя Конституційного суду України О. Мироненко . Словосполучення «особисте голосування народного депутата України на засіданнях Верховної Ради», після з’ясування значення отримало таке роз’яснення : «Особисте голосування народного депутата України на засіданнях Верховної Ради України означає його безпосереднє волевиявлення незалежно від способу голосування» . Загальновживане слово «дні», що вживається в тексті нормативно-правового акта, також потребувало трактування. Потрібно було з’ясувати, які саме дні мають на увазі – робочі чи календарні. Конституційний Суд України тлумачить термін « дні » у загальновживаному значені, тобто календарні дні. Це підтверджується і тим , що в Конституції України закріплено загальний порядок обчислення строків, єдиний для всіх органів влади, - в календарних днях. Якщо термін «дні» вживається у правових актах без застережень, він означає лише календарні дні . При тлумаченні терміну «безоплатність» ( «безоплатно» ) суб’єкт офіційного тлумачення також звернувся до його словникового значення і дійшов висновку , що у словосполученні «медична допомога надається безоплатно» останнє слово у контексті всієї ст.. 49 Конституції України означає , що індивід, який отримує таку допомогу у державних і комунальних закладах охорони здоров’я не повинен відшкодовувати її вартість ні у вигляді будь-яких платежів , ні у будь-якій іншій формі незалежно від часу надання медичної допомоги . Вище зазначений аналіз практики тлумачення свідчить , що найчастіше юридико-лінгвістичного тлумачення потребують загальновживані слова і словосполучення. При введенні загальновживаних слів у текст нормативно-правового акта, вони стають термінами і набуває особливого, більш точного, конкретного і однозначного змісту . Зважаючи на те , що загальновживаних слів у тексті нормативно-правового акта абсолютна більшість ( близько 80% ) , неможливо передбачити усі випадки довільного розуміння загальновживаних слів у нормі права на позначення юридичного поняття. Відповідно до цього , потреба в тлумаченні загальновживаних слів залишається. 2) Спеціально-юридичні терміни – це спеціальні терміни , які точно і лаконічно позначають поняття юридичної науки ( юридична особа, позивач, вирок, прокурор, дізнання). Спеціально-юридичних термінів у законодавстві відносно небагато. Такі терміни, як злочинець, закон, аліменти – перестали бути суто юридичними, оскільки вони активно застосовуються у побуті , художній літературі, за межами юриспруденції. Зупинимося на тлумаченні терміна «закон» , яке здійснив Конституційний Суд України. Аналізуючи текст Конституції України , Конституційний Суд дійшов висновку , що термін «закон» вживається в ній як у широкому, так і у вузькому розумінні. У широкому значенні термін «закон» вживається, наприклад, у статтях 13, 24, 35, 58 Конституції України, які закріплюють загальновизнані правові принципи – рівність громадян перед законом, незворотність дії законів у часі тощо. В цілому у тексті Конституції України термін «закон» вживається у вузькому значенні , охоплюючи лише закони України, зокрема він часто вживається у словосполученні «Конституція України і ( та ) закони України» ( ст. 10, 15, 36, 79, 126 та ін.). Тому здійснюючи офіційне тлумачення щодо використання Верховною Радою Республіки Крим терміна «закон Республіки Крим» як форми нормативно-правових актів Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Конституційний Суд України взяв до уваги такі міркування. Відповідно до ст. 75 конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Це означає , що згідно з принципом поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, здійснення їх органами своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України ( ст. 6 Конституції України ) приймати закони в Україні уповноважена тільки Верховна Рада України ( п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України ) . Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає правові акти у формі рішень та постанов ( ч. 2 ст. 136 Конституції України ) , а в використовуючи термін «закон Автономної Республіки Крим» як форми нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим , ухвалених після прийняття Конституції України , Верховна Рада Автономної Республіки Крим перевищила свої повноваження, що було визнане таким , що не відповідає Конституції України ( є неконституційним ) . При застосуванні спеціально-юридичних термінів відбувається усвідомлення і врахування регулятивно-правового значення спеціальних правових понять, категорій, визначень, конструкцій та інших юридичних засобів, використаних у тексті нормативно-правового акта. 3 ) технічні терміни – це терміни запозичені з різних галузей науки, техніки, мистецтва ( медичні, економічні, географічні тощо ) – собівартість продукції, медичне обслуговування, рентабельність тощо. Оскільки норми права застосовуються у різних сферах суспільного життя, то обійтись без таких термінів не можливо. Технічні терміни є досить зручним, оскільки вони однозначно позначають потрібне поняття. У процесі застосування норм права в різних сферах суспільного життя без спеціальних технічних термінів обійтися найчастіше неможливо. Необхідно дотримуватися правила, що технічні терміни вживаються в тому сенсі, який закріплений за ними у відповідній галузі знань. Якщо в ході тлумачення технічних термінів виникають сумніви чи неясності , то за допомогою звертаються до відповідних спеціалістів, а також до різної довідкової літератури. Конституційний Суд України неодноразово аналізував такі поняття, як «медична допомога» та «медична послуга». У процесі з’ясування змісту цих понять суб’єкт офіційного тлумачення дійшов висновку, що дані терміни хоча й вживаються в національному законодавстві України проте їх вживання є суперечливим. Оскільки цілісна правова дефініція цих понять у законах України відсутня, вони потребують нормативного врегулювання . Для неспеціалістів важко збагнути нюанси значень таких термінів фінансового права, як «матеріальна допомога» і «гуманітарна допомога», хоча розрізнення цих термінів є дуже важливим у випадку, коли перераховують кошти, наприклад, потерпілим від стихійного лиха. Не всі знають, що вживання терміна «матеріальна допомога» означає обов’язкові податки з суми допомоги, «гуманітарна допомога» – не передбачає податків . Тому доречним було б вказати роз’яснення технічних термінів в додатках до закону чи в спеціальному коментарі, що значно полегшило б їх розуміння. Спеціально-юридичні та технічні терміни досить зручні у використанні: однозначно позначають потрібне поняття, сприяють більш чіткого викладу нормативних приписів, сприяючи тим самим більш правильному розумінню і застосуванню останніх. Інакше кажучи, вони максимально ущільнюють словесну інформацію. За допомогою таких термінів можуть бути досягнуті однозначність, семантична конкретність, повнота юридичних формулювань. Навряд чи доцільно замінювати спеціальні терміни розгорнутими описовими виразами, оскільки це призвело б до громіздкості нормативних актів, ділових документів, ускладнювало б їхнє застосування. Існує також й інша класифікація юридичної термінології в залежності від сфери її застосування: 1) термінологія правової доктрини; 2) термінологія юридичної практики. Далі юридичну термінологію можна розділити на: 1) термінологію нормативних правових актів (нормативну правову термінологію); 2) термінологію правозастосовчих актів; 3) термінологію інтерпретаційних актів. Зазначена класифікація виникла внаслідок існуючого в юридичній доктрині поділу юридичних актів на нормативні правові, правозастосовні та інтерпретаційні акти і з необхідності враховувати наявність вироблених і використовуваних юридичною наукою термінів, які не отримали застосування в правових актах, але які також відносяться до юридичної термінології. Проте ця класифікація багато в чому є умовною, оскільки на практиці дуже важко розмежувати зазначені види юридичної термінології. Це обумовлено тим, що в правозастосовчих і в інтерпретаційних актах використовуються терміни і нормативних правових актів, і юридичної науки, також як і при розробці нормативних правових актів застосовуються всі різновиди юридичної термінології. Стосовно словотвірного аспекту термінотворення — М. Вербенєц запропонувала таку класифікацію словотвірних типів термінів у юридичній термінології: 1. Терміни — кореневі слова: а) коренева питома лексика (закон, право, уряд та ін.); б) запозичена непитома лексика (ембарго, концесіонер та ін.). 2. Похідна лексика: а) терміни, утворені за допомогою суфіксації (законний, урядовий, правовий та ін.); б) терміни, утворені за допомогою префіксації (перешкода, недоторканість та ін.); 3. Терміни — складні слова (злочинець, наймодавець та ін.). 4. Терміни-словосполучення (безпека руху, демонстрація сили та ін.). 5. Терміни-абревіатури (КК, ЦК, ЦПК та ін.). Терміни-слова за лексико-граматичною належністю можна поділити на іменники ( право, суддя, установлення, делікт), прикметники ( правовий, законний, злочинний ), дієслова ( апелювати, заарештовувати, ув’язнити ), прислівники ( беззаконно, злочинно, неумисно, умовно). Домінування іменникових форм обумовило субстантивований характер терміносистеми права . Внаслідок постійного розвитку держави і права еволюціонує і термінологічний словник. У його складі, крім активно вживаних слів, існують і слова, що вийшли з активного вжитку – історизми, архаїзми ( прокуратор, тестамент, війт) та неологізми – терміни, якими іменуються нові поняття і явища ( ядерне право, міжнародний тероризм, екологічно-небезпечне поводження ). Отже , існують різні типи класифікації юридичної термінології. Але будь-який поділ юридичної термінології є багато в чому умовним, оскільки на практиці дуже важко провести чітку межу між термінами і підвести їх під якісь конкретні класифікаційні підстави.
3. Умови раціонального використання юридичних термінів. Мова і право мають фундаментальне значення для буття людини. Вимоги мовної досконалості закону , максимальної точності та логічності у викладі правових приписів, однозначності тлумачення й розуміння правових норм , суворої нормативності та стилістичної довершеності зумовлюють надзвичайну повагу всього суспільства до мови законодавства, яка завжди має бути еталоном, бездоганним зразком, має встановлювати норми найбільш доречного і правильного використання мовних засобів як на рівні нормативних документів, так і на рівні правозастосування. Стилістичну довершеність і специфічну красу законодавчого тексту можна порівняти з готичним архітектурним стилем, якому властиве підпорядкування архітектурних форм вертикальному ритму. Архітектоніка і структура законодавчого тексту сумірні також зі зразковістю класичного стилю. І хоч у тексті закону не має такої різнобарвності і розмаїття мовних засобів, образності й експресивності ( метафор, гіпербол, алегорій тощо), притаманних художнім творам, тут є своя естетика і краса , витонченість, вишуканість стилю, яка полягає у логічності та послідовності, економічності та раціональності, умотивованості та формальній визначеності, в однозначності, точності й чіткості викладу смислу правових норм . У той же час ігнорування правил законодавчої техніки, законодавчого стилю, недотримання елементарної логіки викладу змісту, неузгодженість термінології та суперечливість правових норм у законодавчих актах не тільки негативно впливають на виконання вміщених у них правових приписів, а й формують зневагу до «букви закону» і навіть правовий нігілізм. Для досягнення системності чинного законодавства та єдності його поняттєвої структури слід дотримуватись умов раціонального використання юридичної термінології. Основні серед них такі: 1. Вживання термінів у прямому і загальному значенні. Не бажано використовувати терміни в переносному значенні. Варто сказати, що не всі юридичні терміни мають своє визначення у законах. Частина юридичних термінів мають усталене визначення в науковій юридичній літературі і їх застосування в наукових публікаціях не потребує визначення. Проте пряме застосування таких, ніби й усталених юридичних термінів у законодавстві, без їх нормативного визначення не бажане . 2. Простота і доступність у розумінні термінів. Бажано не вживати рідкісні мало відомі терміни. 3. Чіткість правових понять, однозначність їхнього змісту – необхідні передумови однозначності й справедливості нормативно-правових рішень. Тому при викладенні нормативно-правових приписів законотворець повинен особливу увагу надавати термінології законодавчого акта, забезпечити чітке розуміння термінології, що застосовується не лише на етапі написання проекту закону, а й на всіх подальших етапах його застосування. Як зазначає А.І. Крилов: «Принцип незалежності терміна від контексту швидше означає вимогу того, щоб термін завжди однаково розумівся представниками однієї професії, щоб його однозначне тлумачення забезпечувала система наукових понять, а не лексико-семантична система мови» . 4. Усталеність, стабільність у вживанні юридичної термінології. Рекомендується не відмовлятися від традиційних термінів, вводити замість них нові. Надмірне вживання неологізмів погіршує мову законодавства, ускладнює розуміння нормативно-правових актів. Найкращим часом для зміни одного терміна іншим є період кодифікаційних робіт у законодавстві, коли відбувається, коли відбувається оновлення нормативно-правової бази, тому існують сприятливі умови щоб звільнитися від застарілих, зрусифікованих, неоднозначних юридичних термінів, ввести до нових нормативно-правових актів нову українську юридичну термінологію. Характерні особливості структури юридичних термінів у вже сформованій терміносистемі слід мати на увазі при створенні нових термінів, використовуючи для цього найбільш типові для терміносистеми способи словотворення . 5. Милозвучність і стилістична правильність правових термінів. Термін майже завжди втрачає милозвучність, коли утворюється за допомогою частки «не». 6. Бажано не вживати терміни-абревіатури і скорочення, утворені з двох чи більше слів. Щоб уникнути не порозумінь доречно вживати терміни без скорочень. 7. Близьким за змістом правовим поняттям надаються схожі найменування, по можливості, однокореневі ( суд – суддя, правосуддя, підсудний, підсудність, судимість, судовий, засуджений, судоустрій, судочинство). 8. Відсутність експресивності, емоційного забарвлення. Чим більше слово наближається до терміну, тим менше воно схильне емоційному впливу - впливу своєрідною інтонації, з якою вимовляють слова. І навпаки: чим менш схильне слово процесу термінологізації, чим більш воно багатозначне, тим більше - за інших рівних умов - воно може піддаватися впливу емоційного забарвлення . В.М. Лейчик вводить поняття «культура терміна», під яким розуміють «відповідність загальнонаукового ( загальнотехнічного ) або галузевого терміна критеріям норм науково-технічного стилю» . Культурність терміна передбачає високий рівень якості терміна. В.М. Лейчик виділяє наступні ознаки культури терміна: 1) головна ознака - відповідність лінгвістичним, логічним і власне термінологічним нормам науково-технічного стилю; 2) досягнення структури і довжини, оптимальних для даної етнічної мови ; 3) відповідність терміна загальнолітературним нормам даної етнічної мови (заборона використання елементів розмовного стилю, просторіччя, жаргонізмів, в тому числі професійних, якщо ці елементи не перейшли в категорію термінів); 4) дотримання етичних норм, зокрема, роз’яснення вперше згаданих термінів, в тому числі абревіатур . Отже, тільки завдяки дотриманню вище зазначених умов, можна досягти досконалості мовного втілення нормативного акта та забезпечити його зрозумілість, максимальну доступність тлумачення і застосування.
Висновки На закінчення зазначимо, що розвиток української юридичної термінології тісно пов'язаний з історією національного права, законодавства, української державності й української мови. Українська юридична термінологія своїми коренями сягає глибокої дописемної старовини – доби звичаєвого права. Юридична термінологія – це сукупність історично сформованих термінів, що виражають поняття з правової сфери суспільного життя і використовуються при викладі змісту текстів юридичних актів. Юридична термінологія покликана виконувати ряд таких специфічних функцій: номінативну, комунікативну, гносеологічну, естетичну, культуроносну. Формування юридичної термінології відбувається під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Характер і динаміка розвитку юридичного словника залежить від конкретних історичних умов таких, як тип виробничих відносин, співвідношення класових сил, зміни суспільно-державного устрою, міжнародна політика, мовна політика та ін.. На формування юридичної термінології у кожній мові впливали також міжнародні й, відповідно, міжмовні зв'язки. На сьогодні важливим для розвитку української термінологічної системи є активне опрацювання теоретичних проблем, висвітлення такої проблеми, як термінознавство, проведення різноманітних термінологічних конференцій. Досягти мовної досконалості і ефективності законодавства, можна тільки шляхом дотримання умов раціонального використання юридичної термінології. Дуже важливим є забезпечити зрозумілість, максимальну доступність тлумачення і застосування нормативно-правового акта. Оскільки, як справедливо зауважив А. Б. Венгеров: «…визначення юридичних понять <…> це не якась казуїстика чи схоластика, а, навпаки, надзвичайно важлива наукова і практична справа, якщо згадати, що за всім цим стоять живі люди, їх діяльність, благополуччя, а іноді й життя» .
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: Джерельна база : 1. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 1 серпня 2012 р. : ( офіц. текст). – К : паливода А. В., 2012. Науково-дослідна : 2. Алексієнко Л. А. Мова науки і національна мова/ Л.А. Алексієнко // Українська мова і сучасність: зб. наук. праць. – К., 1991. – с. 33-35. 3. Артикуца Н.В. Законодавчі терміни та їх визначення. Наукові записки. Том 90. Юридичні науки. – 2009.– с 39. 4. Артикуца Н. В. Культура правотворчості і мова // / Наукові записки. - К., 2008. – Т.77: Юридичні науки. - с. 44- 49. 5. Артикуца Н. Основи вчення про юридичний термін і юридичну термінологію // Українська термінологія і сучасність: Зб. Наук. Праць КНЕУ, Київ, 2005. – Вип. –6. с. 35-42. 6. П. Балтаджи // Сучасний вимір держави та права : зб. наук. праць; за ред. В. І. Терентьєва, О. В. Козаченка. – Миколаїв, 2008. – с. 33–35. 7. Вербенєц М. Б. Юридична термінологія української мови: історія становлення і функціонування: автореф. Дис.. на здобуття наук. Ступеня канд. філол. Наук/ М. Б. Вербенєц. – К., 2004. – 20 с. 8. Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – № 2. – с. 31-32. 9. Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – № 4. – с. 18-19. 10. Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 1. – с. 12. 11. Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 3. – с. 21-22. 12. Квитко И.С., Лейчик В.М., Кабанцев Г.Г. Терминоведческие проблемы редактирования. Монография. Львов: Вища школа, 1986. – с.150. 13. Кияк Т. Р. Науково-технічний переклад (теоретичні та практичні аспекти) / Т. Р. Кияк // Іноземна філологія. – 1992. – Вип. 104. – с. 141–147. 14. Крылов А. И. Термин и контекст / А. И. Крылов //Языковые единицы и контекст. Л., 1973. - С. 189-196. 15. Лейчик В.М. Оптимальная длина и оптимальная структура термина // Вопросы языкознания, 1981, №2. – с. 63-73. 16. Туровська Л. В. До проблеми періодизації розвитку української військової термінології // Українська термінологія і сучасність: Зб. Наук. Праць. – К., 2003. Вип. V. – с. 83-90. 17. Хижняк С. П. Правовая терминология и проблемы ее упорядочения.//Правоведение. -1990. - № 6. - с. 67 – 71. Навчальна: 18. Артикуца Н. В. Українська юридична термінологія / уклад. Н. В. Артикуца. – К., 1998. – 38 с. 19. Венгеров А. Б. Теория государства и права : учебник для юрид. вузов / А. Б. Венгеров. – М., 1998. – 530 с. 20. Д’яков А. С. Основи термінотворення: Семантичний та соціолінгвістичний аспекти /А. С. Д’яков, Г. Р. Кияк, З. Б. Куделько. – К., 2000. – c. 218. 21. Манакин В.Н. Сопоставительная лексикология.- Киев: Знання, 2004. – с. 327. 22. Пиголкин А.С. Язык закона. – М, 1990. – с. 68. 23. Чулінда Л.І. Українська правнича термінологія: навч. посіб./Л. І. Чулінда. – К., 2005. – с.112. 24. Українсько-польський, польсько-український термінологічний словник: Право. Фінанси. Економіка. Торгівля / Уклад.: І. С. Яценко. – К., 2004. – 739 с. Електронні ресурси: 25. Порадник для укладачів фахових словників (початкова редакція проекту) : Офіційна інтернет-сторінка Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології : http://filolingvia.com/publ/192-1-0-2726 26. Лейчик В.М. Культура термина [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.krasu.ru/ft/ft/_articles/0113944.pdf
